Саме так описала цього виконавця відома українська вокалістка, Народна артистка СРСР, Герой України Євгенія Мирошниченко, якій доводилося чути цей унікальний голос. Ліричний тенор Костянтина Огнєвого за радянських часів знали не лише на батьківщині, а й за кордоном, він зачаровував манерою виконання, унікальністю і манерою тембру. Далі на dneprovskiye.info.
Українці старшого покоління згадують, що у піснях цього дніпрянина немов жила сама любов до матері, коханої, рідного краю. Саме Костянтин Дмитрович першим виконав пісню “Як тебе не любити, Києве мій!”, яку одразу ж полюбили тисячі українців. З прийняттям Україною незалежності вона стала гімном столиці. Аналогічно відкрили для себе і щиро полюбили мешканці СРСР пісню Володимира Верменича “Чорнобривці”, яку Огнєвий вперше виконав для слухачів у 1960 році.
Син “ворога народу”
Костянтин народився у вересні 1926 року у Дніпропетровську, у звичайній робітничій родині. Співати любили не лише у сім’ї, нерідко у хаті збиралися сусіди-робітники, аби згадати улюблені українські пісні. Розплата не забарилася. У 1931 році батька заарештували за “антирадянську поведінку”, він так і не повернувся з катівень НКВС. Татуся п’ятирічний Костик добре пам’ятав і дуже любив, але змушений був усе життя приховувати цей факт біографії. Відвідував музичну школу, почав вчитися грі на скрипці. Але гітара зачарувала більше, з часом опанував потроху науку, охоче співав для друзів та рідних.
Коли почалася Друга світова війна, хлопець попросився на фронт, навіть дописав собі один рік. Його взяли, але на передову Костянтин не потрапив. Його музичний талант помітили і відправили до ансамблю Мінського військового округу, яким керував на той час чудовий музикант, викладач Ленінградської консерваторії, досвідчений диригент Олександр Дмитрієв. Артисти виступали перед бійцями просто неба, з вантажівки, співали настільки голосно, що іноді перебивали гуркіт канонади. Одного разу навіть так захопилися, що не помітили, як розпочався наступ, Костянтину тоді сильно побило осколками руки, але у шпиталі він не залишився. Потім юнака перевели до ансамблю Білоруського військового округу, а завершив війну Огнєвий в ансамблі Київського військового округу.
Освіта і творчий зріст
Хлопця на фронті назвали “вогником”, і не лише за прізвище. Це сталося після виконання ним популярної на той час пісні “Вогник”, що він зробив дуже досконало. Тримався Костя завжди гідно, навіть коли зривав голос, а бійці просили заспівати, старанно насвистував мелодію, акомпануючи собі грою на гітарі. Після війни повернувся до рідного міста, вирішив далі набувати потрібні знання. Склав іспити до Дніпропетровського музичного училища, а по завершенню навчання отримав від комісії направлення до Московської консерваторії, що свідчить про неабиякий талант юнака. Але за конкурсом не пройшов, тому подав документи до Гнєсінського музичного інституту.
Навчався Костя у відомої оперної співачки Маргарити Гукової, яка велику увагу приділяла не лише співу, а й акторській майстерності. Вчила, як у пісні правильно передати настрій, змалювати перед слухачами картину, яку створив автор віршів. Костянтину довелося докласти чимало зусиль, щоб його тенор звучав багатогранно, з усією різноманітністю інтонацій, як того вимагала викладачка. Завдяки чудовій підготовці та власному таланту, Огнєвий вже на 2 курсі співав у оперній студії при консерваторії, виконував партії з “Травіати”, “Севільського цирульника”. На останньому курсі отримав запрошення до Києва для запису фонограми для документального фільму. Захоплення роботою ледь не завершилося відрахуванням з інституту, але викладачі таки дозволили талановитому юнаку отримати диплом.
Успіх на сцені Києва
У 1955 році Огнєвому запропонували місце у Київській опері, на той час дуже бракувало досвідчених і талановитих співаків, акторів. Костянтин так майстерно виконав партію Ленського в “Євгені Онєгіні”, що одразу привернув увагу театралів і критиків. Яскраві почуття – від любові до гіркоти й ненависті – вразили глядачів, Огнєвий продемонстрував великий талант співака і актора. Йому стали віддавати всі ролі тенора, за 18 років роботи у театрі Костянтин представляв героїв у 800 виставах і 20 партіях.
Крім Ленського, найвідомішими стали у виконанні Огнєвого ще Петро з “Наталки Полтавки”, Володимир Ігорович із “Князя Ігоря”, Альмавіва з “Севільського цирульника”, Надір з “Шукачів перлів”. Критики відзначали, що найкраще вдалася Огнєвому роль Таміно з “Чарівної флейти”, молодий співак зумів не лише блискуче виконати партію, а й передати всі емоції та прагнення героя-принца, зберігаючи своє переконливе і чисте за технікою виконання.
Робота у любові до пісні
Але Костянтин не обмежувався лише сценою. Охоче долучався до конкурсів, які проводилися на той час у країні. Визнання подарувала йому перемога на Всесоюзному конкурсі вокалістів, що відкрило шлях на VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів у 1957 році. У заході взяли участь відомі співаки з понад 130 країн, складною була й вокальна програма. Але Огнєвий вразив журі майстерним виконанням пісні “Ніченька” і отримав срібну медаль.
Молодий тенор виділявся не лише голосом, він чудово розкривав музичні образи, разом із почуттям стилю це сформувало оригінальну манеру виконання. Його любили глядачі, радо зустрічали на концертах. Крім роботи у театрі, Огнєвий встигав ще й багато гастролювати, намагався популяризувати твори українських композиторів, народні пісні. Саме він першим відкрив для українців нинішній гімн Києва – “Як тебе не любити, Києве мій!”. Це сталося у 1962 році, і пісня, яку Огнєвий виконував у дуеті з Юрієм Гуляєвим, зачарувала тисячі українців, бо нагадувала вальс і гарно розповідала про красу столиці України.
Приголомшливий успіх у Європі
Костянтину Дмитровичу відкрили кордони, він виїздив із гастролями до Болгарії, Югославії, Франції, Фінляндії, Нідерландів, побував на Кубі. Ті, хто чув українські пісні у виконанні Огнєвого, відзначають, що його голос не лише зачаровував, а й зігрівав, лікував душу. Найяскравішим підтвердженням цьому можна назвати концерт у канадському Монреалі у 1960 році. Там Огнєвий вперше виконав пісню Володимира Верменича “Чорнобривці”. Співак згадував, що зал немов перетворився на водоспад: ревів, гудів і аплодував. А коли повторив пісню “на біс”, чимало людей плакали, не соромлячись.
Багатогранна особистість Костянтина Огнєвого
Співак віддавав перевагу ліриці, дуже талановито поєднував народні мотиви з сучасними естрадними ритмами. А ще Огнєвий першим почав виступати у супроводі інструментального ансамблю, гра музикантів лише підсилювала ефект голосу. Любив пісні українських композиторів і охоче їх виконував, записав 15 платівок, зробив понад 200 записів спеціально для фондів Українського радіо. Сучасні музичні критики найкращими записами визнають 2 опери: “Моцарт і Сальєрі”, де Огнєвий виконував партію Моцарта, і “Паяці”, в якій співак зачарував усіх серенадою Арлекіна.
Невтомність цієї людини вражає. Огнєвий встигав ще зніматися у телефільмах та озвучувати кінострічки. У 1972 році йому надали звання народного артиста УРСР. Крім того, викладав у Київській консерваторії. Доцент, потім професор, з 1985 року завідував кафедрою сольного співу, виховав таких “зірок” естради, як Микола Мозговий, Віталій Білоножко, Олександр Пономарьов, оперних співаків – Олега Кулько, Ігоря Борко. Костянтин Огнєвий працював у Київській консерваторії до останніх днів життя, попрощатися з другом і вчителем у грудні 1999 року зібралося чимало людей. Проводжали його і вдячні кияни. Похований співак у Києві на Берковецькому цвинтарі.