Українців по всьому світу – мільйони доль та історій, не усім пощастило пробитися за кордоном, але є й такі, хто зумів досягти великих успіхів завдяки таланту та працелюбності. Один із них – музикант із Дніпропетровщини Олександр Лабза, який вже чимало років живе у мексиканському місті Орісаба штату Веракрус. Пан Лабза став відомим у світі композитором, педагогом, власником і директором приватної академії. Його життя – мов партитура з контрастних акордів: злети і розчарування, теплі тони надії й мінорні ноти випробувань. Далі на dneprovskiye.
З Дніпра – до Мексики
Олександр Лабза народився у 1972 році на Дніпропетровщині. З дитинства здібний хлопець демонстрував чудові результати у музичній школі, яку закінчив екстерном. У 1987 році став студентом відділення народних інструментів Дніпропетровського музичного училища імені Глінки. Акордеон у його руках звучав упевнено, бо юнак щодня відточував техніку, навчався диригування, фортепіано, теорії музики. У спогадах викладачів він залишився дисциплінованим, наполегливим, завжди зосередженим. Саме в училищі Сашко познайомився зі студенткою з Мексики, скрипалькою Діаною Ранґель. Між ними майже відразу виникла симпатія, згодом вони одружилися.
Після училища Олександр закінчив Донецьку державну консерваторію. Але з роботою було складно, тому вирішили податися на батьківщину Діани. Однак там виникли інші проблеми. Мексиканська родина не квапилася приймати українського зятя, поставила умову шукати окреме житло та жити самостійно. Молодята перебралися до міста Орісаба, де жила подруга Діани. Але й там треба було шукати роботу, і тоді Сашко згадав, як студентом із друзями грав на новорічних ярмарках, розважаючи публіку народною музикою. І наважився вийти на вулиці Орісаби.
Досвід вуличного музиканта
Хоча юнак дуже хвилювався, чи сприйме публіка його гру, успіх прийшов одразу. Після перших звуків українських мелодій почав збиратися натовп, людей привабили не лише незвична музика та інструмент, якого вони раніше не бачили, а й емоційна манера виконання. В акордеоні Лабзи звучала не лише мелодія, а й душа, і це не могли не помітити. За день назбирав непогану суму й почав виходити на вулиці як на роботу.
Олександр грав двічі на день: зранку та ввечері. Незабаром до вуличних виступів долучилася Діана. Удвох вони створили дует, який поєднував українські та мексиканські мотиви – колоритний мікс двох культур, що дивував і захоплював публіку. Їх почали запрошувати на святкування, бенкети, навіть запропонували виступати під час обідів у ресторані. Платили скромно, але молодята змогли відшукати житло. Однак вони прагнули постійної творчої роботи і справжньої сцени, розглядали конкурси, вакансії, які могли допомогти. І доля знову дала шанс.
Школа, що виросла з акордеона
Директор великої місцевої школи звернувся до Олександра та Діани з проханням підготувати дитячий хор до національного конкурсу на краще виконання гімну. Тут Олександрові знадобилися усі роки хорової практики, диригування, пройдені ще в Україні. Хор виступив успішно, а Лабза отримав запрошення залишитися у школі як викладач музики. Його асистенткою стала Діана. Невдовзі надійшла ще одна пропозиція – від приватної музичної школи. Лабза старався: поглиблював знання іспанської мови, вивчав систему освіти, знайомився з місцевими традиціями. Однак весь цей час мріяв про власну музичну школу.
Коли накопичили стартову суму, знайшлося приміщення у дитячому садку: керівництво дозволило працювати там після завершення занять. У залі було фортепіано, інші інструменти позичили у власника музичної крамниці. Школу відкрили у березні 1994 року, за перший місяць записалося лише 20 учнів, а наприкінці року їх вже було понад 100, приходили і діти, і дорослі. Виявляли бажання вчитися не лише українці у Мексиці. Олександр викладав усі клавішні інструменти, Діана – скрипку та віолончель. Оплату призначили символічну, щоб була доступною для сімей із невеликими доходами. Методику викладання та підходи до навчання Олександр розробляв сам, з урахуванням мови, культури й темпераменту мексиканців.
Від школи до академії
Минав час, учні закладу почали виступати, перемагати на конкурсах, разом із визнанням зростала кількість охочих навчатися саме в Олександра Лабзи. Поступово школа перетворилася на академію музики імені Людвіга Бетховена – освітній осередок, в якому учні опановували мистецтво гри на фортепіано, скрипці, акордеоні, гітарі, ударних інструментах, вивчали вокал і грали в оркестрових ансамблях. Приймали охочих із 3-х років на уроки раннього розвитку, далі пропонували індивідуальні заняття, з глибоким зануренням у теорію, сольфеджіо, гармонію та історію музики.
Для талановитих учнів передбачили стипендії, адже родина Лабзів вважала, що музика має бути доступною для всіх. На базі академії створили ансамбль “Віоліно” – дитячо-юнацький оркестр, який під керівництвом Олександра гастролював країнами Латинської Америки та США, представляючи багатство українсько-мексиканської культурної синтези.
Успіхи на батьківщині
На початку 2000-х років родина Лабзів почала навідуватися з концертами в Україну. І хоч увесь симфонічний оркестр було неможливо привезти, камерний ансамбль “Віоліно” виступав у Новомосковську, Павлограді, музичних школах Дніпра, літературному музеї та завершив гастролі концертом у стінах рідної консерваторії Олександра. У виконанні юних музикантів звучали твори мексиканських композиторів Августина Лари й Марії Грівер, народні мелодії з України, Мексики, Італії, Росії – усе це в оригінальних аранжуваннях композитора Лабзи.
Мелодія без кордонів
Окремою главою у творчій біографії пана Олександра у Мексиці став Міжнародний фестиваль симфонічної музики для молодіжних оркестрів, започаткований ним у 2002 році. Лабза взяв на себе все – від створення концепції, складання програм і добору партитур до перемовин зі спонсорами та муніципалітетом. Допомагала Діана, яка опікувалася побутовими аспектами: розміщення, харчування, дозвілля учасників, а приїхали понад 150 юних музикантів з Аргентини, Перу, Колумбії, Венесуели, Сальвадору, США.
На сцені звучали твори Бетховена, Чайковського, мексиканська класика, українські народні пісні. Іноді – складна класика на рівні професіоналів. Захоплено сприймали слухачі виконання Концерту №21 у супроводі об’єднаного оркестру юних музикантів, де солістом виступив відомий піаніст Даніель Вільєгас. Потім таких фестивалів було 10, і кожен перетворювався на масштабну зустріч юних музикантів з усього континенту. Лабзі навіть вдалося організувати приїзд кількох талановитих студентів Дніпропетровської консерваторії.
Видатною подією для Олександра Лабзи став також виступ на сцені Палацу образотворчих мистецтв у Мехіко. Захід проходив під патронатом Міністерства культури Мексики, у межах загальнонаціонального зібрання молодих музикантів. Тоді 200 учасників у складі об’єднаного юнацького оркестру під керівництвом Лабзи виконали П’яту симфонію Бетховена, це був справжній тріумф, коли український диригент виступав на одній із найпрестижніших сцен Латинської Америки.
Мистецтво перекладати музику
Не менша частина творчої душі Олександра – в аранжуванні. Його знають і цінують не лише у Мексиці як фахівця з тонкого перекладу музичних партитур на мову різних інструментів. Адаптації, транскрипції, стилістичні обробки – він віртуоз у цій справі. Одного разу, коли для відкриття Міжнародного фестивалю потрібно було виконати гімн України у симфонічному супроводі, і навіть в Україні не змогли знайти готову партитуру, то Лабза написав її сам. Усе – на слух, з любові до батьківщини.
Лабза активно розвивав молодіжну музику, організував 6 міжнародних фестивалів дитячих та юнацьких колективів, де постійно виступав і його симфонічний оркестр із 50 юних музикантів. У 2019 році цей гурт мав унікальну нагоду взяти участь у VII Міжнародному фестивалі в Японії. Цей тур став новою віхою у розвитку оркестру за збагаченням репертуару та досвіду. У 2021 році Олександр та Діана – вже як почесні члени журі – приїхали на український фестиваль “Чарівний камертон” у Харкові. Їхній виступ разом із 13-річним сином Ярославом, котрий, як і мама, став скрипалем, став окрасою заходу.
Людина, що переконує серцем
Таємниця успіху Олександра – не лише в таланті, а й у вмінні переконувати. Його щира любов до музики, зарядженість ідеєю, комунікабельність і відвертість творили дива. У 2010 році, оголошеному ЮНЕСКО роком зближення культур, саме Олександр Лабза став представником Мексики для українців – демонстрував музику, народні пісні, традиції своєї другої Батьківщини. А його учні водночас відкривали для себе Україну: слухали, вивчали, грали українські пісні, знайомилися з національним мистецтвом.
Україна у серці – навіть за тисячі кілометрів
У затишному кабінеті пана Олександра є куточок, який він називає своїм українським островом. На полиці – книги з дитинства, різьблені сувеніри, сімейні світлини, а між сторінками одного з томів заховане засушене кленове листя з парку імені Шевченка у Дніпрі, котре привіз як талісман пам’яті, часточку рідного дому. Попри роки, прожиті далеко від батьківщини, рідна мова звучить у домі Лабзів. Щороку на Різдво сяє ялинка, прикрашена українськими іграшками, привезеними з першого рідного дому.
Коли в Україні спалахнула війна, пан Лабза не залишився осторонь. Допомагав друзям на батьківщині, розповідав мексиканцям правду про жахіття війни, про зруйновані міста та незламність українського духу. І його уважно слухали, бо він говорив не як політик, а як людина, котра вміє не лише диригувати оркестром, а й доторкнутися до серця – і музикою, і словом.