Ім’я оперного співака Федора Шаляпіна колись гриміло по всій Російській імперії, він чимало гастролював країною, і всюди його зустрічали бурхливими оплесками. Але Катеринослав зумів здивувати відомого співака, він навіть написав звідти у листі коханій дружині Іолі, що виступив блискуче, але не дуже сподобалося, коли його носять на руках. Втім, це не завадило Федору Івановичу ще двічі виступити згодом у Катеринославі й отримати нові порції позитивних вражень від вдячної публіки. Далі на dneprovskiye.info.
Перший візит метра до Катеринослава
Цього співака знав увесь світ, у ньому дивовижно поєднувалися таланти актора і соліста, він вмів зачаровувати зал, завжди залишався великодушним. Голос вокаліста чули навіть у найвіддаленіших від сцени місцях, Шаляпіну бурхливо аплодували глядачі всіх всесвітньо відомих театрів. Вперше до Катеринослава він прибув 9 травня 1903 року, що стало грандіозною подією для міста. У Зимовому театрі, який згодом перейменували на Дніпровський академічний театр драми й комедії, зала була розрахована на 1200 місць, тому не вміщувала всіх охочих. Навіть у проходах люди стояли дуже щільно.
Федір Іванович тоді порадував катеринославців найкращими партіями з “Пророка”, “Старого капрала”, аріями з опер “Садко” та “Борис Годунов”. Не забув і про улюблені всіма народні пісні та романси. Газети називали його сучасним богатирем російської оперної сцени, порівнювали успіх з тріумфом Горького у літературі, а глядачі дійсно готувалися віддячити несінням на руках по місту. Однак “їхати” вулицями на руках не довелося, співак мило розпрощався з шанувальниками й рушив із гастрольним туром далі, до Ростова-на-Дону.
Другий концерт Шаляпіна у Катеринославі
Звісно, газетярі не могли не скористатися можливістю вилити й трохи негативу, адже хоча терміну “жовта преса” тоді не існувало, подібних газетних бульварних листків у країні вистачало. Напередодні другого візиту співака катеринославські листки писали про норовливий характер Шаляпіна, згадали інцидент у Великому театрі на опері “Русалка”. Федору Івановичу тоді не сподобалася робота диригента, тому він покинув театр в антракті, задовго до кінця вистави. Дирекції ледве вдалося його наздогнати й умовити повернутися. Однак залишатися в колективі Імператорського театру співак не захотів, аргументуючи своє рішення розходженням поглядів з представниками дирекції на постановку справи. Навіть пішов на те, аби виплатити 25 тисяч карбованців, що передбачалося угодою.
Але попри всі побоювання містян, другий концерт Шаляпіна відбувся з не менш великим успіхом. Більш того 12 вересня 1910 року замість запланованих 5 пісень Федір Іванович виконав аж 20, весь зал аплодував стоячи. Як і першого разу, у залі не було ані сантиметру вільного місця. Катеринославські газети наввипередки вихваляли Шаляпіна за його люб’язність, дивовижний тембр баса, свіжість і майстерність виконання. Згадали й про те, що подібного тріумфу місцевий театр до того часу ще не бачив.
Третя поїздка співака до Катеринослава
Востаннє містяни приймали всесвітньо відомий бас країни у травні 1915 року, цей концерт виділявся тим, що разом із Шаляпіним приїхали відомий музикант, талановитий піаніст, диригент і композитор Федір Кенеман та скрипаль-віртуоз Борис Ласс, чия гра вигідно підкреслювала оксамит популярного голосу. Цього разу Федір Іванович порадував глядачів виконанням “Анчара” Римського-Корсакова, “Вакхічної пісні” Глазунова, “Сказання про Єрмака Тимофійовича”, творів Глінки та Мусоргського.
Шаляпін завжди перебував в образі, залишався щирим і правдивим, вмів віддячити глядачам за щире ставлення до своїх пісень. Всі, кому доводилося його чути, розповідали: голосу такої сили, польоту та краси, котрий не знає перешкод, чути ніколи в житті більше не доводилося. Ще катеринославські газетярі згадували, що на останніх двох концертах глядачі гальорки дуже голосно просили співака виконати улюблену народом “Дубинушку”, в чому той не міг відмовити.
Враження Шаляпіна від гастролей у Катеринославі
Якщо першого разу емоції катеринославців трохи шокували великого співака, то у наступні свої візити він вже спокійніше ставився до подібних проявів. А можливо, прихильність Шаляпіна пояснюється ще й тим, що він після другого й третього концертів мав змогу прогулятися вулицями, відпочити у Потьомкінському саду (нинішній парк імені Шевченка), спокійно оцінити гарне місто. Принаймні, своїм дітям у листі з Катеринослава Федір Іванович писав, що місто, яке стоїть на березі того Дніпра, котрий вони вже бачили в Києві, дуже гарне, є чудовий Потьомкінський сад, розташований на високому березі річки. А що Дніпро саме розлився, то картина відкривається на дивовижу чудова й велична. Сподобалося тоді співакові, що навколо було багато зелені, тепла й сонця, чарівно пахкотів бузок.
Незвичайне продовження історії
Варто згадати, що коханою дружиною Шаляпіна, якій він писав після першого концерту в Катеринославі, була прима-балерина венеціанського театру “Фениче”, “зірка” російської трупи Сави Мамонтова, чарівна Іола Торнагі. Вона приїздила на гастролі до Катеринослава ще в зеніті своєї слави у 1897 році, коли її виступи на сцені у балетах “Стелла”, “Дочка фараона”, “Наказ короля” викликали фурор. Коли вийшла заміж за Шаляпіна, то залишила сцену. Склалося так, що з Федором Івановичем вони згодом розлучилися, співак після революції подався до Європи, а Іола залишилася.
Дуже бідувала, і хтось підказав їй податися до міста, де мав шалений успіх Шаляпін та й вона сама. Балерина ризикнула приїхати до перейменованого Дніпропетровська у 1929 році й отримала від вдячних містян житло та роботу, викладала танці на курсах робочої молоді. А на ті часи з житлом та роботою було дуже складно. Люди шанували жінку, як дружину незабутнього Федора Івановича та чарівну у минулому танцівницю. Побутує легенда, ніби Іолу по приїзді обікрали кишенькові злодії, і про це дізналися місцеві злодії в законі. Один із представників вищого криміналітету відвідав дружину Шаляпіна з величезним букетом квітів та вибаченнями і зізнався, що боготворив її ще з часів перших гастролей у Катеринославі. Та навіть, якщо цей випадок – вигадка дніпрян, все одно виходить, що саме щирість і талант співака допомогли у скрутну хвилину його дружині, а щедрість і вдячність містян – врятували від голодної смерті у нелегкі часи революційних та післяреволюційних змін.