Літературна історія Дніпровщини вважається однією з найбагатших в Україні. За часів Радянського Союзу у нашому краї досягли успіху визнані класики національної прози та поезії. Одним з них залишається й Микола Миколаєнко – дніпропетровський письменник, поет та прозаїк. Далі на dneprovskiye.info.
Життєвий шлях та літературне становлення Миколи Миколаєнка
Микола Миколаєнко народився 5 грудня 1919 року в селі Мар’янівка на Катеринославщині. Зростаючи у гірничій родині, хлопець розпочав свій навчальний шлях у Мар’янівській початковій школі. Після здобуття середньої освіти у різних закладах краю він вступив до Запорізького педагогічного інституту.
Закінчивши навчання напередодні війни у 1941 році, випускник став співзасновником Запорізького обласного літературного об’єднання. Разом з Олесем Жолдаком, Михайлом Шломом та іншими громадськими діячами Микола Миколаєнко брав участь у розвитку письменницької справи міста.
Згодом через розгортання німецько-радянської війни він був мобілізований до Горьківського зенітно-артилерійського училища. Успішне навчання згодом дозволило йому здобути звання лейтенанта. Попри керування взводом, батареєю та штабом дивізіону, громадський діяч продовжував працювати над власною поезією та публіцистикою українською та білоруською мовами.
Після закінчення збройного конфлікту він обійняв посаду директора клубу будівельної організації “Криворіжбуд”. Тоді ж Микола Миколаєнко був запрошений директором міської школи у 1946 році. За сприяння Максима Рильського для широкої аудиторії читачів журналу “Україна” було надруковано його перші воєнні повісті, серед яких “На лінії вогню”, “До сходу сонця”, “Ставка – все життя” тощо. Звернувшись до публікації своїх робіт у “Червоному гірнику” ще у шкільні роки, він став редактором криворізької газети у 1953 році.
З кінця 1950-х років творчість митця почала приваблювати театральних режисерів, тому містяни отримали змогу переглянути постановки п’єс “Мар’яна” та “Йду за тобою”. У 1958 році його діяльність була нагороджена запрошенням до Національної спілки письменників України. Завдяки переїзду до Дніпропетровська він згодом зміг просунутися на професійному літературному шляху та очолити видавництво “Промінь” у 1960 році. Беручи активну участь у культурному житті міста, він також доєднався до розвитку засобів масової інформації та організовував художні програми телебачення Дніпропетровського облтелерадіокомітету з 1963 року. Пізніше громадський діяч був обраний керівником найстарішої в Україні заводської літгрупи “Плавка”, заснованої ще у 1930-х роках.
Як член Спілки журналістів та Українського театрального товариства, Микола Миколаєнко до кінця життя працював над вихованням обдарованої української молоді. Для цього він у 1990-х роках писав для літературної сторінки громадсько-політичної газети “Позиція” та допомагав таким молодим поетам, як Марія Дружко, Наталія Федько, Анатолій Ворфлик тощо. Помер митець як найстаріший поет Подніпров’я 18 листопада 2019 року.
Вплив Миколи Миколаєнка на українську літературну спільноту
Микола Миколаєнко зробив важливий внесок у розвиток української культури. За своє життя митець написав 5 повістей, 2 п’єси, а також 32 збірки поезій та оповідань, серед яких “Холодна осінь”, “Патериця”, “Сад кохання”, “Полиновий смерк” тощо. Як наставник, він також доклав зусиль для публікації робіт Василя Бондарчука, Віктора Божка, Світлани Паливоди та інших молодих поетів. Його пам’ять була вшанована перейменуванням вулиці на його честь у Соборному районі Дніпра.
