На початку 20 століття українське театральне та кінематографічне мистецтво почало перетворюватися на новий художній напрям. Тоді до розвитку акторської та режисерської справи нашого краю доєднався Федір Гладков — діяч театру та кіно. Бувши двічі репресованим, він залишився вірним ідеї відродження української самобутності за допомогою власної творчості. Далі на dneprovskiye.info.
Ранні роки та акторський шлях Федора Гладкова
Федір Гладков народився 1 березня 1905 року у селищі Кринички на Катеринославщині. Бувши прикажчиком, його батько надавав недостатню матеріальну підтримку бідній православній сім’ї. Спочатку хлопець також вів торговельну діяльність, а потім став сторожем. Не залишаючи мрій про сцену, він доєднався до театру імені Івана Франка у 1924 році. У 1928 році здобутий досвід надав молодому актору змогу стати учнем Леся Курбаса у харківському театрі «Березіль».
На початку свого професійного шляху Федір Гладков зосередився на формуванні оригінального стилю в другорядних партіях. Так, його виразна гра солдата у спектаклі «Плацдарм» довела потенціал актора серед його колег та глядачів. У 1932 році він був звинувачений у контрреволюційній діяльності та засуджений до виправно-трудових робіт на 3 роки. Відбуваючи покарання в Соловецькому таборі особливого призначення, репресований чоловік зустрівся та поновив співпрацю з Лесем Курбасом.
У 1936 році Федір Гладков поїхав до своїх батьків у Дніпродзержинськ, де почав працювати в театрі імені Менделя Хатаєвича. Після початку німецько-радянської війни він узяв участь у діяльності підпілля ОУН-Б у Дніпропетровській області. Незабаром сценічний майстер також був призначений директором та головним режисером. Це надало йому змогу поставити 14 вистав за творами українських класиків до 1943 року. Найзначущішою для української національної свідомості виставою була драма на п’ять дій під назвою «Марко Отава». Поставлена наприкінці 1942 року, вона привернула увагу глядачів до життя українського села під час Голодомору. Антирадянська п’єса правдиво висвітлювала події голоду, розкуркулення та злиднів як більшовицьких злочинів проти нашого народу. Згодом німці заборонили її до показу через її націоналістичний характер.
Наприкінці Другої світової війни Федір Гладков разом зі своїм колегою Леонідом Семеновим переїхали до Умані. Працюючи деякий час у місцевому музично-драматичному театрі, вони були затримані за антирадянську діяльність. У результаті Федір Гладков був засуджений до 10 років ув’язнення, а Леонід Семенов — до 7. Зрештою, колишній директор та головний режисер відбув 8,5 років у Норильському виправно-трудовому таборі.
Звільнившись у 1953 році, Федір Гладков повернувся до театрального життя у Дніпропетровську, Сумах, Сімферополі та Києві. Під час перебування у столиці він працював на кіностудії імені Олександра Довженка, де зіграв у 14 фільмах. Помер сценічний майстер 5 липня 1975 року в Києві. У 1992 році його реабілітували, визнавши непричетним до співпраці з німецькими окупантами.
Визнання та значення сценічної діяльності Федора Гладкова
Федір Гладков залишив важливий відбиток на акторському житті театру та кіно у нашому краї. Прагнучи зберегти уявлення про гідність українського народу, він ставив вистави за творами Григорія Квітки-Основ’яненка, Бориса Грінченка, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Михайла Коцюбинського та інших народних класиків. Митець зіграв у близько 20 стрічках, зокрема «Тарас Шевченко», «Гроза над полями», «Велика дорога», «Зачарована Десна», «Поштовий роман» та інші.
