На початку 21 століття хіба що старше покоління може згадати талановиту співачку радянської епохи Євгенію Вербицьку, чий дивовижний голос зачаровував тисячі людей на концертах і виставах. Виконувала арії з опер Глінки, Чайковського, Бізе, Сен-Санса, критики тих часів відзначали чудове виконання ролей у “Євгені Онєгіні”, “Піковій дамі”, “Русалці”… Шлях до визнання у співачки був не з легких, але вона подолала всі перепони і досягла успіху. У ті часи писали – завдяки таланту і наполегливості, з цим важко не погодитися. Але якщо уважно прочитати біографію, в якій чимало білих плям, питань теж виникає багато. Та оскільки відповісти на них вже не вдасться, кожному вільно давати тому свої пояснення і припущення. Далі на dneprovskiye.info.

Навчання у різних містах країни

Відомо, що народилася Євгенія у листопаді 1904 року у Катеринославі, відомостей про родину не збереглося. Біографія співачки починається з моменту, коли вона стає студенткою Катеринославського музичного технікуму, вчилася у відомого педагога Михайла Енгель-Крона. Дівчина вирізнялася красою тембру і дивним діапазоном голосу, тому легко виконувала, як мецо-сопранові, так і контральтові партії. А ще мала неабияку працездатність, наполегливо вчилася, виступала у консерваторських спектаклях, на студентських концертах. Не шкодувала часу й зусиль, аби гідно представити не лише оперні арії, а й романси російських та західноєвропейських композиторів.

Коли Михайла Енгель-Крона запросили працювати у Київській консерваторії, він поклопотався і про переведення Євгенії, бо не хотів втрачати таку талановиту студентку. Але завершувала навчання Вербицька вже у Московській консерваторії, диплом отримала у 1927 році. Кілька років виступала у Київському театрі опери та балету, а у 1931 році її прийняли до Державного академічного театру опери та балету у Ленінграді, відомий серед театралів, як Маріїнський або Мар’їнка.

Становлення у Ленінграді

У своїх спогадах Євгенія з вдячністю згадувала видатного ленінградського музиканта Володимира Дранішнікова і педагогів-вокалістів театру, які допомагали їй готувати складні партії. Вона виходила на сцену у ролях Ядвіги з “Вільгельма Телля”, Княгині з “Русалки”, Ольги з “Євгенія Онєгіна”, Кончаківни з “Князя Ігоря”, і з кожним виступом її виконання набувало дедалі більшої досконалості. Навіть досить вимогливі ленінградські театрали давали високі оцінки. Критики не поскупилися на позитивні рецензії на виступ Вербицької у ролі Кларіче в опері Прокоф’єва “Кохання до трьох апельсинів”.

Ще одним підтвердженням працелюбності та майстерності Євгенії стала перемога на першому ленінградському конкурсі на краще виконання творів радянських композиторів у 1937 році. Щоправда, на Всесоюзному конкурсі вокалістів 1939 року співачка стала лише дипломанткою, але це теж було дуже вагомим досягненням. Своїми успіхами вона у спогадах завдячувала першому вчителю Енгель-Крону, який привчив до щоденної, наполегливої праці. У 1940 році Євгенія брала участь у ленінградській декаді у Москві, про чудове виконання партій молодою співачкою багато писала преса. Того ж року Вербицька отримала звання Заслуженої артистки РРФСР.                                     

Дарувала музику в роки випробувань війною

У роки Другої світової війни Вербицька евакуювалася до Новосибірська разом з працівниками Ленінградської філармонії, виступала на концертах. Співала арії героїнь з опер Глінки, Чайковського, Бізе, не відмовлялася виходити на сцену у “Прибаутках” Стравінського. Колектив філармонії відвідував робочі клуби, військові частини, шпиталі Новосибірська, давала Євгенія і сольні концерти протягом війни. Повернулася до Ленінграда у 1944 році, а у 1948 році з успіхом гастролювала в Австрії та Чехословаччині.

Успіх на сцені Великого театру

Того ж року співачку запросили до Великого театру. Там вона уповні продемонструвала свій талант, виконуючи майже весь репертуар меццо-сопрано на сцені з 1948 до 1959 року. Дебютувала Євгенія у ролі Княгині у “Русалці”, потім була партія Власівни у “Псковитянці”, де Вербицька зуміла виділити з-поміж інших цей другорядний образ, завдяки чарівному голосу. Критики особливо відзначали епізод, де лунала казка про царівну Ладу.

Зоряною миттю Вербицької стала партія графині з «Пікової дами», актриса зуміла не лише відчути зловісну атмосферу, яка оточувала героїню, а й передати ці емоції на сцені. З Москви Євгенія Матвіївна приїздила до Малої зали імені Глінки, де виступала соло. У січні 1963 року виходила на сцену у складі колективу театру, хору капели під управлінням ораторії Прокоф’єва “Іван Грозний”. Популярна оперна співачка пішла з життя у 1965 році, місцем поховання талановитої жінки з Катеринослава став Востряківський цвинтар у Москві.

Теги: Євгенія Вербицька, оперна співачка, мецо-сопрано, успіх, Маріїнський театр, Катеринослав, Ленінград, опери, Київська консерваторія, Михайло Енгель-Крон 

Очаровательное меццо-сопрано оперной певицы Евгении Вербицкой

 В начале 21 века разве что старшее поколение может вспомнить талантливую певицу советской эпохи Евгению Вербицкую, чей удивительный голос очаровывал тысячи людей на концертах и ​​спектаклях. Исполняла арии из классических опер, критики того времени отмечали замечательное исполнение ролей в “Евгении Онегине”, “Пиковой даме”, “Русалке”… Путь к признанию у певицы был не из легких, но она преодолела все препятствия и преуспела. В те времена писали, что благодаря таланту и настойчивости, с этим трудно не согласиться. Но если внимательно прочесть биографию, в которой немало белых пятен, вопросов тоже возникает много. Поскольку ответить на них уже не удастся, каждому вольно давать свои собственные трактовки и предположения.

Обучение в разных городах страны

Известно, что родилась Евгения в ноябре 1904 года в Екатеринославе, сведений о семье не сохранилось. Биография певицы начинается с момента, когда она становится студенткой Екатеринославского музыкального техникума, училась у популярного в те годы преподавателя Михаила Энгель-Крона. Девушку отличал красивый по тембру и удивительный по диапазону голос, поэтому легко исполняла партии, как меццо-сопрано, так и контр альт. А еще обладала огромным трудолюбием, упорно училась, играла в различных спектаклях, организованных Консерваторией, на студенческих сборных концертах. Не жалела времени и усилий, чтобы достойно представить не только сложные оперные арии, но и различные романсы известных русских, европейских композиторов. Когда педагогу Михаила Энгель-Крона предложили работу в консерватории Киева, он позаботился и о переводе Евгении, потому что не хотел терять такую ​​талантливую студентку. Но завершала обучение Вербицкая уже в Московской консерватории, диплом получила в 1927 году. Несколько лет выступала в Киевском театре оперы и балета, а в 1931 году ее приняли в Государственный академический театр оперы и балета в Ленинграде, известный среди театралов, как Мариинский или Марьинка.

Становление в Ленинграде

В своих воспоминаниях Евгения тепло вспоминала величайшего ленинградского музыканта Владимира Дранишникова и педагогов-вокалистов театра, которые помогали ей готовить сложные партии. Она выходила на сцену в ролях Ядвиги из “Вильгельма Телля”, Княгини из “Русалки”, Ольги из “Евгения Онегина”, Кончаковны из “Князя Игоря”, и с каждым выступлением ее исполнение становилось все более совершеным. Даже весьма требовательные ленинградские театралы давали высокие оценки. Критики не поскупились на положительные рецензии на выступление Вербицкой в ​​роли Клариче в опере “Любовь к трем апельсинам”.

Еще одним подтверждением трудолюбия и мастерства Евгении стала победа на первом ленинградском конкурсе в 1937 году, где исполняли произведения советских композиторов. На Всесоюзном конкурсе вокалистов, который состоялся спустя года, певица стала лишь дипломантом, но это тоже было очень весомым достижением. Своими успехами она в воспоминаниях благодарила первого учителя Энгель-Крона, который приучил к ежедневному, упорному труду. В 1940 году Евгения участвовала в ленинградской декаде в Москве, о замечательном исполнении партий молодой певицей много писала пресса. В том же году Вербицкая получила звание Заслуженной артистки РСФСР.

Дарила музыку во время военных испытаний

В годы Второй мировой войны певица Вербицкая эвакуировалась в Новосибирск вместе с сотрудниками Ленинградской известной филармонии, выступала на общих концертах. Исполняла роли героинь из опер Глинки, Чайковского, не отказывалась выходить на сцену в “Прибаутках” Стравинского. Коллектив филармонии посещал рабочие клубы, воинские части, госпитали Новосибирска, давала Евгения и сольные концерты в течение войны. Вернулась в Ленинград в 1944 году, а в 1948 году с успехом гастролировала в Австрии и Чехословакии.

Успех на сцене Большого театра

В том же году певицу пригласили в Большой театр. Там она полностью продемонстрировала свой талант, исполняя почти весь репертуар меццо-сопрано с 1948 по 1959 год. Впервые вышла на эту сцену Евгения в роли Княгини в “Русалке”, затем была партия Власовны в “Псковитянке”, где Вербицкая сумела выделить среди других этот второстепенный образ, благодаря волшебному голосу. Критики особенно отмечали эпизод, где звучала сказка о царевне Ладе.

Звездным часом Вербицкой стала партия графини из популярной оперы “Пиковая дама”, актриса сумела не только ощутить зловещую атмосферу, окружающую героиню, но и передать эти эмоции на сцене. Из Москвы Евгения Матвеевна приезжала в Малый зал имени Глинки, где выступала соло. В январе 1963 года выходила на сцену в составе коллектива театра, хора капеллы под управлением оратории Прокофьева “Иван Грозный”. Популярная оперная певица ушла из жизни в 1965 году, местом захоронения талантливой женщины из Екатеринослава стало Востряковское кладбище в Москве.