Олесь Гончар – український письменник, поет, літературний критик, громадський та політичний діяч. Він народився у 1918 році в селі Ломівка поблизу міста Дніпро. Він став широко відомим завдяки своїм літературним творам, які глибоко вкоренилися в українській культурі. Його твори були дуже важливими для зображення та збереження українського життя, звичаїв та традицій у непростий радянський час. Далі на dneprovskiye.info.
Як насправді звати Олеся Гончара?
Насправді Олеся Гончара звуть – Олександр Терентійович Бєліченко. Історія його псевдоніма дуже цікава та захоплююча. Зокрема, все почалося, коли Гончар був зовсім юним. У віці трьох років він втратив матір, а його батько одружився з іншою. Гончар не зміг порозумітися з мачухою, тому його відправили жити до бабусі та дідуся по лінії матері – Гончарам.
Коли Гончару виповнилося 9 років, настав час йти до школи. Але у навчальному закладі він був записаний не як Олександр Бєліченко, а як Олесь Гончар. Прізвище взяли по лінії матері, а ось ім’я Олесь йому вигадали при вступі, бо в класі вже був інший хлопчик з ім’ям Олександр. Це було необхідно для того, щоб розрізняти дітей.
Творчість у житті Олеся Гончара
Любов до творчості та письменництва Гончару з юних років прищепила бабуся. Вона стала справжнім наставником і в непростий час замінила матір. Бабуся Гончара була віруючою людиною. Вона завжди весь свій вільний час присвячувала майбутньому поетові, розповідала пристрасні та захоплюючі поетичні оповідання. Це все розвивало уяву молодого хлопця. Для Гончара його бабуся була справжнім втіленням “правди та совісті народної”.
В основі всіх творів Гончара лежить любов до української мови, культури, духовності та любов до рідної землі. Літературні твори Гончара відомі своїм неповторним стилем. У них він розкриває всю красу української культури. Його розповіді дуже проникливі та неймовірно цікаві.
Одним із найвідоміших творів Гончара є його роман “Собор”, який був опублікований у 1968 році. Дія роману відбувається у маленькому українському селі та розповідає історію місцевої церкви, якій загрожує крах. Роман не лише про фізичну структуру церкви, також у ньому проводиться аналіз стосунків між персонажами села та їх зв’язок з українською культурою та історичним корінням. “Собор” по праву вважається шедевром української літератури.
Слід зазначити, що Гончар пройшов добровольцем Другу світову війну. Він навіть був у німецькому полоні, з якого втік і знову став до лав армії. Як відомо, в СРСР була цензура, але під неї Гончар потрапив не одразу. Його видатний роман “Собор” був заборонений лише через 20 років після видання. За цей час його твір прочитало мільйон людей. Але скандал трапився лише після того, як почалася поширюватися чутка про те, що сам Папа Римський висунув твір Гончара на Нобелівську премію. Гончару у СРСР загрожував арешт. Але йому вдалося уникнути цього завдяки участі у Другій Світовій війні. Радянська влада вирішила “пробачити” фронтовика за інакомислення.
Цікаві факти про Олеся Гончара
Олесь Гончар є надзвичайно яскравою особистістю в історії України. Його життя було дуже насиченим і в деяких моментах непростим. Існує кілька дуже цікавих фактів із життя українського письменника:
- усі свої твори Гончар зазвичай писав зранку – з 10:00 до 14:00. В цей час його ніхто не міг потурбувати. А коли хтось шукав його, то рідні казали, що його немає вдома;
- відразу після війни він взявся за написання роману “Прапороносці”, робота над яким тривала цілих 3 роки;
- якось радянська влада попросила Гончара написати “ідеологічний” роман про УПА, який був би зручним для радянського режиму, але український письменник відмовився писати брехню;
- у 1990 році він підтримав студентську революцію на граніті;
- у 1991 році саме Гончар проголошував результати референдуму про незалежність України.
В останні роки Гончар дуже страждав на проблеми зі здоров’ям. Він пережив інфаркти та інсульти, а також страждав від травми, отриманої під час боїв Другої Світової війни. Серце талановитого українського письменника перестало битися у 1995 році.
Протягом усієї своєї кар’єри Гончар залишався відданим українській культурі та її збереженню. У його працях часто порушувалися питання, пов’язані з національною ідентичністю та боротьбою українського народу. За свій внесок в українську літературу він був відзначений кількома нагородами, зокрема Національною премією імені Тараса Шевченка, однією з найвищих нагород у галузі культури України.