За радянських часів адвокатам, які наважувалися захищати людей із “неблагонадійними” поглядами, доводилося працювати в умовах постійного тиску. Судова система була побудована так, щоб підтримувати владу, а не шукати правду, тому будь-яка спроба йти проти офіційної лінії викликала підозру та невдоволення. Захисники інакодумців фактично опинялися між законом і системою, яка цей закон ігнорувала. Далі на dneprovskiye.info.
Саме у такій реальності працювала дніпрянка Діна Камінська – радянська адвокатка й правозахисниця, яка згодом стала американською письменницею та радіоведучою. Вона була однією з небагатьох, хто наважувався відкрито захищати людей, яких переслідували за вільні погляди чи критику влади. Камінська стала відомою лідеркою завдяки своїй послідовності та здатності дотримуватися професійних принципів навіть тоді, коли це було небезпечно.
Шлях до закону
Діна Камінська народилася у січні 1919 року у Катеринославі, походила з бідної провінційної єврейської родини. Попри складні обставини, її батько Ісаак Камінський зміг закінчити юридичний факультет Харківського університету і завдяки наполегливості швидко здобув авторитет місцевого юриста. Юриспруденція поступово ставала сімейною справою: старша сестра Діни також обрала юридичний фах. У 1937 році Камінська вступила до Московського юридичного інституту й закінчила його в 1941-му році. Одразу розпочала роботу адвокатки.
Вона належала до перших поколінь радянських захисників: закон, що визначав статус адвоката у СРСР, був ухвалений лише у 1939 році, під час її навчання. Згодом Камінську прийняли до Московської міської колегії адвокатів. У перші роки роботи вона чітко усвідомила, що справжній зміст професії для неї – захищати людей, а не домагатися для них покарання. Так що вибір на користь адвокатури був зваженим. Саме в адвокатському середовищі жінка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – правознавцем Костянтином Сімісом. Разом вони пережили сталінську хвилю державного антисемітизму, потім здобули професійне визнання.
Для Діни Камінської 1960-ті роки стали періодом, коли вона увійшла до кола найавторитетніших адвокатів Москви. Її уважність до деталей, спокійна манера ведення справ і впевненість у правових принципах зробили юристку однією з помітних представниць професії. Це визнавали навіть офіційні структури. Хоча контекст, у якому їй доводилося працювати, був непростим.
Ситуація у країні
На початку 1960-х років радянська влада остаточно придушила залишки українського збройного підпілля. Паралельно формувався інший – ненасильницький етап українського спротиву. У 1961 році відбувся процес Кандиби та Лук’яненка, потім стартували арешти 1965–1966 років, щоправда, частину затриманих тоді звільнили. Нову, значно ширшу хвилю репресій влада розгорнула у 1971–1972 роках. У той час почали частіше застосовувати каральну психіатрію – зокрема щодо Геннадія Плюща та генерала Петра Григоренка.
Після підписання у 1975 році Гельсінського кінцевого акта почалася принципово інша фаза громадського спротиву у СРСР. Люди, які вимагали дотримання проголошених міжнародних зобов’язань, створювали правозахисні гурти, серед них – Українська Гельсінська група 1976 року. Її засновники наголошували: вони не вимагають нічого понад те, що держава сама обіцяла виконувати. До руху приєднувалися не лише українці, працювали й представники інших спільнот, зокрема Володимир Малинкович від російської громади та єврейські учасники. Це підкреслювало, що протестували не конкретні національні групи, а свідомі громадяни, прагнучи відстояти права людини.
Право проти репресій
Західні правозахисні організації уважно стежили за розвитком подій, створюючи власні моніторингові структури. Радянська влада опинилася у ситуації, коли проголошені нею ж міжнародні норми суперечили практиці каральної системи. Створення Гельсінської групи фактично продемонструвало цю суперечність: держава ухвалила “гарні” закони, але реальність показувала, що дотримуватися їх юристи не здатні. Цей перехід у площину правозахисту став новим викликом для радянської системи – і саме у таких умовах продовжувала працювати Діна Камінська. Ця адвокатка послідовно дотримувалася законності навіть тоді, коли сама система цього не робила.
У часи, коли радянські суди здебільшого лише імітували справедливість, успіх роботи адвоката вимірювався не перемогами, а тим, чи брався він захищати підопічного по-справжньому. А не номінально. Саме це вирізняло Діну Камінську: вона не погоджувалася бути формальною особою у процесі, де підопічного вже фактично засудили. Її робота була помітною на тлі загального страху й покірності. І коли Гельсінська правозахисна група висунула до СРСР вимогу дотримуватися власних обіцянок, стало очевидно, наскільки важливо мати людей, здатних говорити мовою закону – чесно й без обхідних маневрів.
Заборонений захист
Багато радянських адвокатів на політичних процесах діяли лише у межах дозволеного – просили зважити на молодий вік чи позитивні характеристики підсудного. Про вагомі аргументи щодо суті звинувачень навіть не йшлося. Тих, хто брався за реальний захист, було дуже мало. До них належали Софія Калістратова, Неля Немиринська та Діна Камінська. Вони говорили те, на що за законом мали право, навіть коли це викликало тиск і санкції. Наприклад, після активного захисту дисидента Миколи Руденка Немиринську позбавили права брати участь у “особливо тяжких” справах. Це лише підтвердило, наскільки ризикованою була така робота.
Камінська ретельно готувала справи, наполягала на дотриманні процедури, фіксувала порушення – і робила все це в умовах, коли більшість колег дотримувалися принципу “аби собі не зашкодити”. У радянських судах Діна Камінська швидко стала помітною через те, що брала на себе найважчі політичні справи. У 1960–1970-х роках вона захищала дисидентів Володимира Буковського, Юрія Галанскова, Мустафу Джемілєва, Іллю Габая та інших радянських дисидентів. Така робота була небезпечною: після процесу над Джемілєвим проти Камінської відкрили тривалу дисциплінарну справу, а згодом заборонили вести політичні справи. Це був спосіб відсторонити її від процесів, у яких контрастно виділялася несправедливість радянської судової системи.
Голос правди за океаном
Попри заборони, Камінська не припинила правозахисної діяльності. Вона консультувала підсудних та їхні родини, її виступи та промови поширювалися у самвидаві. Тексти сміливої адвокатки читали ті, хто намагався зрозуміти, як працює радянський суд і у чому саме порушуються закони.
У 1977 році через постійний тиск і загрозу арешту вона разом із чоловіком була змушена емігрувати до США. За кордоном професійність і досвід Діни отримали нове визнання. Камінська долучилася до Московської Гельсінської групи, вела програми на “Свободі” та “Голосі Америки”, пояснюючи слухачам механізми переслідування у СРСР. Її довготривала програма “Закон та суспільство” стала важливим джерелом правових знань для багатьох людей.
У 1984 році вийшли її мемуари “Нотатки адвоката” – книга, яка давала чесний і зрозумілий погляд на роботу радянських судів. Камінська прямо описувала фальсифікації, тиск на підсудних і свідків, показувала, як на практиці виглядали “закони”, що працювали лише на користь влади. Її успіх за кордоном багато у чому пояснювався тим, що Камінська говорила про речі, які знала з власного досвіду, і робила це просто, точно й чесно. Вона залишалася активною у правозахисному середовищі до самої смерті у липні 2006 року в американському місті Фолс-Черч.
Успіх, виміряний стійкістю
Діна Камінська своїм прикладом довела, що успіх – це не нагороди чи звання, а вірність принципам і стійкість перед труднощами. Вона змогла відстояти права людей у радянських судах, де найчастіше перемагала влада, а не правда. Її сила була у послідовності, чесності та сміливості, які допомогли не зламатися і навіть після еміграції продовжувати боротьбу за справедливість.
За кордоном Камінська стала важливим голосом для всіх, хто цікавився правами людини та свободою слова. Її книги, радіопрограми та поради для юристів допомагали людям розуміти, як працює система, і шукати шляхи для захисту своїх прав. Історія Діни – приклад того, як принциповість, професіоналізм і людяність роблять особистість по-справжньому успішною, навіть коли її шлях важкий та небезпечний.