Ні дня без кадру. Модний дніпровський фотограф Ігор Співак 

Він трохи скептик, трохи раціоналіст, впевнений в собі, зі специфічним почуттям гумору,  не любить, щоб його називали фотохудожником, та ще й  модним, не зразу дає згоду на інтерв'ю, пише dneprovskiye.info.

Але його називають МОДНИМ ФОТОХУДОЖНИКОМ, профі вищого класу, і  умовити  на коротеньку бесіду цілком можливо. Це про фотографа Ігоря Співака. 

«Я старий фотограф, я битий фотограф, мені 60 років»,- каже про себе - «Я сиджу на лаврах і почиваю потихеньку. Покликали – спустився, зняв». Кличуть часто, бо майстерність завжди в моді.

Від аматорства до професії.

В професії з 1990 року. Закінчив Харківський політехнічний інститут, за фахом інженер електронної техніки . Нічого спільного з фотографією. Починав як фотоаматор. У батька був фотоапарат Київ 4, на той час це була досить хороша версія. З цього все і почалось. 

На запитання, що підштовхнуло до вибору професії, розповів про свою асоціальність: «Я за натурою  людина асоціальна. Свого часу зрозумів, що де б я не працював, у мене завжди будуть або підлеглі, яких я буду пригнічувати, або начальство, яке буде пригнічувати мене. Я не хотів ні того, ні іншого, тому думав, як цього уникнути. Оскільки захоплення фотографією було сильним, то я вийшов на разові контракти, коли немає регулярного підряду, коли ти не ходиш в одні і ті ж приміщення, не спілкуєшся з одними і тими ж людьми. Ти отримуєш замовлення, виконуєш його і йдеш далі. Таким чином я вирішив свою асоціальність. 

А коли став професійно цим займатись, то тут уже не було можливості вибирати. В той час ринок тільки формувався і важко було знайти роботу для спеціальної фотографії, наприклад, інтер’єрної, чи промислової. Приходилось знімати все, за що платили, тому я і навчився знімати все. Досвід зйомки в усіх направленнях досить великий.»

Все, що стосується професії, для нього важливо. Відслідковує всі новинки фототехніки, але говорить, що  фотоапаратура змінюється швидко, та бігати з одного бренду на інший важко, тому що  закупляються різні пристосування, об’єктиви і супутні речі. Його вибір зупинився на японській апаратурі Kanon, має до нього багато об’єктивів. Професійна техніка складова, до неї багато аксесуарів і вони прив’язують до певного бренду.

Творчість – це професійність

Усілякі запитання про творчі пошуки І. Співак обминає, а говорить весь час про професійність.

Чорно біле фото любить і добре розуміє, що кольорове фото кардинально інше. І фотоаматори до кінця не розуміють цієї різниці. Він займається професійно і тим, і іншим, з однаковим бажанням. Колір це засіб вираження, який докорінно змінює сприйняття знімку, якщо говорити глибоко про це.

Там зовсім різні закони і не можна сказати, що те фото багатше, а те бідніше. Це два рівноцінних напрямки в фотографії. 

Зйомка на натурі і в павільйоні  теж зовсім різні і вимагають однакової майстерності і знань. У зв’язку з цим немає переваги роботи на натурі, чи в інтер’єрі.

 У нього є майстерня, яку він не позиціонує як фотостудію, не пускає туди інших фотографів, використовує в особистих цілях.

 Пейзаж не є для нього професійною необхідністю, але він збуджує в ньому саме творчість. Це глибокий жанр, який вимагає серйозних внутрішніх налаштувань. Треба знайти цей куточок природи, дочекатись стану погоди, певного освітлення.

Міський пейзаж ближче. Коли його запрошують зняти щось у місті, то тут теж треба дочекатись відповідної погоди. Дивлячись що замовляють. Якщо реклама, то має бути сонячно, яскраві кольори.

Зйомки моделей і портретні фото

 Значна частина роботи Ігоря Співака припадає саме на зйомки моделінгу. На запитання про специфіку роботи в цьому напрямку починає відповідати трохи невдоволено, але далі занурюється в тему  і в розмові весь час наголошує на професійність: “Знімаю моделей, так. Тут теж немає чітких позицій. Коли замовник просить включити моє бачення, я його включаю. Коли є конкретні вимоги, замовник приходить з чітким розумінням, який моделінг йому потрібен, я стараюсь максимально реалізувати, стаю технічним виконавцем чужого творчого бачення.


Скільки часу займають наприклад тематичні зйомки? Буває по-різному, буває вистачає кількох кадрів , щоб реалізувати замовлення. А буває, що на фото сесіях з моделями – новачками , які ще не мають досвіду, треба затратити втричі більше часу. Модель почувається невпевнено перед камерою, і мені приходиться приводити її в стан, в якому вона відкриється перед фотографом. Я це називаю – екзольтувати модель до потрібного стану. Це займає час, я не можу постійно говорити з нею, бо маю ще і тиснути на кнопку фотоапарата. 

Коли приходять професійні моделі, щоб зняти лінійку нового одягу, наприклад, то цей процес проходить швидко. Три-чотири кадри в різних ракурсах і наступна модель, і так виходить професійна і швидка зйомка. З любителями чи початківцями  треба панькатись, готувати їх  до зйомки, щоб замовник пішов задоволеним.

Коли виїжджаємо на природу , то час на дорогу, розставити світло, вибрати максимально вдале місце зйомки – це завжди довше.

 Я не люблю слово фотохудожник, я давно уже не модний, мода давно пішла до молодих. На вістрі моди завжди молодь. І в цьому немає нічого страшного. Це процеси, які невідворотно відбуваються”.

Про фотогенічність

 Фотогенічність, на думку майстра,  це окрема тема, це термін, який використовують люди, щоб  за ним заховатись, чи щоб їх умовляли. Коли людина не хоче фотографуватись, то говорить, що вона не фотогенічна. Це особиста риса . Впевнена, успішна людина завжди фотогенічна. Майстер любить знімати високопосадовців. Каже, що вони завжди фотогенічні. Бо це люди, які достигли чогось в житті і знають собі ціну.  

«Це ж краса!  Людина на своєму місці, досконало знає свою роботу, впевнена і відкрита. Вона  не може бути не фотогенічною. ЇЇ легко знімати в різних ракурсах. Я багато зняв дніпровської еліти бізнесу, їх завжди легко знімати. Це моя улюблена тема.»

І. Співак позитивно ставиться до масовості фотографії, не сприймає це як конкуренцію, бо впевнений, що у кожного є своя ніша. З’явились нові можливості, і люди ними користуються, знімають себе, але в цих селфі немає прогресу щодо професійного поняття фотографії, вважає він . Але хоч культура автопортрету дещо покращилась, і це добре. 

У нього немає розуміння, що він уміє все. Чим більше знімає, тим більше навчається. 

«У мене ще довга професійна дорога, і є куди йти» , - говорить модний дніпровський фотограф Ігор Співак.

 І скільки ще чудових світлин від майстра чекає нас!

Comments