Історія акордеона налічує чимало років. Колись органний майстер Кирило Деміан створив у XIX столітті гармоніку, придатну до виконання простих мелодій. У 1829 році він представив авторську заяву на інструмент, який вирішив назвати акордеоном. Під такою назвою, яка згодом затвердилася за гармоніками з акордовим акомпанементом у лівій руці, цей інструмент здобув популярність не лише в Австрії, а й інших країнах Європи. Далі на dneprovskiye.
У XXI столітті в Україні акордеон не настільки популярний, як у попередньому столітті, але все ж таки налічує чимало прихильників. У цьому переліку – й дніпровський гурт “Монте-Карло”, який є лауреатом багатьох премій та активним учасником численних благодійних концертів. Цікаво, що Сергій Жоров та Костянтин Іванченко, які склали цей дует, обрали основну роботу у ДСНС, є сержантами цивільного захисту. І попри напружену та відповідальну роботу, все ж таки знаходять час на концерти, щоб підтримати патріотичний настрій українців своїми виступами на сцені.
Грають для життя
Дует акордеоністів “Монте-Карло” сформувався у 2010 році. Назву колективу їм запропонували ведучі одного з концертів, і вона прижилася одразу, бо здалася хлопцям сонячною та енергійною, як і музика, яку вони дарували публіці. Їхні виступи – це не лише гарні мелодії, а справжній емоційний потік, акордеон став для Сергія і Костянтина живим організмом, який передає настрій, душу, душевні хвилювання. Відвідувачі концертів зазначали, що слухаючи “Монте-Карло”, здається, ніби відпочиваєш на хвилях світла й щирості. Костянтин і Сергій дуже різні за характером, перший – емоційний, відкритий, балакучий, другий – стриманий та уважний. Але разом вони створюють єдиний музичний організм, гармонію відтінків і тембрів, які зливаються в один яскравий звук.
Про те, як все починалося
Ще змалку Костянтина знайомили зі сценою. Його батько, досвідчений баяніст, директор музичної школи, не лише навчав сина техніки гри, а й готував до публічного виступу, особливо в естрадному напрямку. Їх підтримувала мама – хормейстер і піаністка. І хоча Сергійко ще й захоплювався футболом, потяг до музики був сильнішим, а перемоги на конкурсах музичної школи допомогли хлопцеві визначитися остаточно. Коли почав навчатися у Дніпропетровському музичному училищі, усі сумніви зникли, музика стала його професією та покликанням. Сергій також мав вибір: музика чи хореографія. Спочатку брав баян до рук лише з поваги до батька, який колись грав на цьому інструменті. Але згодом любов до музики теж взяла гору. Як і у Костянтина, його шлях проліг через музичну школу, а далі – училище та консерваторію.
Обом музикантам пощастило з рідними, які розуміли мистецтво: підтримували, коригували, підказували, що й дало гарні результати. Молоді музиканти познайомилися під час навчання: Сергій вже викладав у музичному училищі, а Костянтин був його студентом. Згодом їхні шляхи перетнулися в Дніпропетровській філармонії, коли Сергій грав у дуеті з педагогом Андрієм Тарасенком. Після розпаду цього колективу друзі вирішили створити інший під назвою “Монте-Карло”. Перший виступ новоствореного дуету став переломним. На підготовку програми було лише два дні, але коли вийшли на сцену, то одразу відчули – це справжнє, органічне партнерство. З часом до гастролей Україною додалися поїздки за кордон, їх почали запрошувати на офіційні та урядові заходи.
Музика стала діалогом
Про себе розповідали журналістам, що на сцені Костянтин більш схильний до імпровізації, тоді як Сергій вирізняється тонким відчуттям гармонії. Але ця різниця лише збагачує їхній спільний музичний стиль. Друзів завжди об’єднувала спільна відданість справі, вони не просто грають, а проживають кожну композицію, заряджаючи публіку емоціями. Гурт “Монте-Карло” з Дніпра є лауреатом численних престижних нагород, серед них – премія “Артіс” за досягнення у мистецтві, перемога у Всеукраїнському конкурсі “Ти – зірка України” 2014 року, є відзнаки міжнародних конкурсів. Колектив активно долучається до благодійної діяльності, беручи участь у численних концертах. Сергій і Костянтин поділилися з журналістами, що справжній сенс для музикантів – це віддача залу, бо хоча отримувати нагороди й приємно, жодна статуетка не зрівняється з живими оплесками після виступу.
Пульс рятувальної музики
Обидва музиканти мають досвід педагогічної роботи. Костянтин викладав у музичній школі та консерваторії, потім перейшов до музичної школи №15, де працював Сергій. Відзначилися й у Дніпропетровському Будинку органної та камерної музики. За словами учасників “Монте-Карло”, педагогічна практика стала не лише платформою для творчого розвитку, а й сприяла формуванню глибшого розуміння музики, яке вони втілюють у сценічних образах. Музиканти рівняються на визнаних майстрів: Рішара Гальяно, Юрія Шишкіна, Олександра Склярова, постійно вчаться, переймають досвід. Зізнавалися, що іноді навіть ловлять натхнення у снах, де народжуються музичні ідеї, які згодом оживають на концертах.
Подвійна місія гурту “Монте-Карло”
Попри активну концертну діяльність, згодом Сергій і Костянтин обрали для себе ще одну відповідальну місію – службу в Державній службі з надзвичайних ситуацій. Молоді сержанти цивільного захисту навчилися поєднувати творчу самореалізацію з дисципліною та відвагою, притаманною рятувальникам. Коли почалася російсько-українська війна, у хлопців поменшало вільного часу, але вони не відмовилися від музичної діяльності.
У 2024 році музиканти розповіли журналістам онлайн-видання “Ktoday.com.ua”, що їм стало дуже складно планувати свої виступи, але музика все одно залишилася для них важливим складником життя. Хлопці зазначили, що з початком війни вирішили призупинити активну гастрольну діяльність, щоб сумлінно виконувати службовий обов’язок. Проте паузу взяли не повну. У знакові дні, під час державних чи професійних свят вони продовжують дарувати емоції й підтримку грою своїм колегам – рятувальникам, військовим, медикам, волонтерам. Концерти, в яких бере участь дует, щоразу перетворюються на події з особливою атмосферою, сповненою щирості, піднесення та віри.
Серце грає, коли країна болить
З початку російсько-української війни гурт рятувальників з Дніпра – дует “Монте-Карло” – створив низку нових українських композицій і продовжує активно працювати над сучасними обробками народних і ретро-мелодій. Їхня мета – не лише зберігати національну музичну спадщину, а й осучаснити її, зробити ближчою та цікавішою для слухачів різного віку та смаків. Таке поєднання традиції й сучасності дає змогу відкривати українську музику заново, наповнюючи її новим змістом.
Окрему частину творчості дуету складає патріотична програма, яка стала не лише складником концертного репертуару, а формою культурного спротиву. Музиканти переконані: мистецтво має силу надихати, згуртовувати й підтримувати у важкі часи. Саме тому вони беруть активну участь у благодійних концертах для військових, виступають у шпиталях, на фронтових підрозділах, у громадах, що постраждали від бойових дій. Дует “Монте-Карло” вважає, що музика – не лише естетика, а й сила духу, яка допомагає відновлювати віру, зберігати ідентичність і наближати перемогу.
На сцені та поза сценою
Музиканти охоче розповідають і про своє сімейне життя. Для Костянтина щастя – це мир і здоров’я рідних, у нього маленький син, дружина Марина відома як бандуристка ансамблю “Чарівниці” Дніпропетровської філармонії. Сергій також має родину: його дружина Оксана – майстер спорту з акробатики, донька Катерина та син Дмитро професійно займаються хореографією. Приємним сюрпризом для тата стала їхня перемога у європейській програмі на конкурсі “Ukrainian Open 2018”, який проходив у Києві.
Учасники дуету “Монте-Карло” переконані, що їхнє життя складається з гармонії сценічного й родинного, а те, чого не досягли вони, можливо, вдасться дітям. Але вважають, що у музиці реалізувалися повністю, гурт “Монте-Карло” яскраво довів: акордеон може бути голосом душі, а їхні виступи – голосом не лише емоцій, а й всієї країни. Тому знаходять сили й час на втілення своєї патріотичної програми, мета якої – формувати у людей почуття гордості за українську культуру, підтримувати бойовий дух та дякувати захисникам, які стоять на полі бою. І цю місію музиканти “Монте-Карло” вважають не менш важливою, ніж виступи на великій сцені.