Вже який рік на нашій землі триває страшна кровопролитна війна — повномасштабне вторгнення росії в Україну. Та не слід забувати, що все почалося ще з далекого 2014 року, коли російські найманці зайшли на територію суверенної країни, захопивши частину територій. Багато сміливих чоловіків тоді стали на захист держави. Красиві, мужні, життєрадісні, вони прагнули найскоріше повернути людям мирне життя. Кожен українець повинен знати та пам’ятати людей, які захищали правду й боролись з окупантами. Далі на dneprovskiye.info.
Варто згадати про сміливу людину, героя, жителя Дніпра, який загинув у бою під Донецьком ще у 2015 році — це Олександр Черніков з позивним “Репортер”. У цивільному житті він був журналістом, що добровільно пішов захищати Україну.
Доля захисника
Олександр Черніков народився в Дніпрі 1 листопада 1984 року. Закінчив дніпровську школу №132 й вступив до 10 класу юридичного ліцею. Високі оцінки юнак мав з англійської мови та допризовної підготовки. Далі здобував знання у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара на факультеті засобів масової комунікації, здобувши спеціалізацію журналіста-міжнародника. Стажувався в телекомпанії “Приват ТБ Дніпро” (9 канал), де і залишився працювати.
Після університету Олександр хотів до армії, хоча призову не підлягав, але мріяв служити в славнозвісній 25 повітряно-десантній бригаді. В армії отримав військові спеціальності “навідник-оператор” та “стрілець-зенітник”. Після служби повернувся у журналістику й працював у різних ЗМІ. Підробляв перекладачем, копірайтером, журналістом, мав бізнес. Любив рок-музику та мотоцикли, займався спортом та історичними реконструкціями.
З автоматом проти танків
Коли на Донбасі розпочалась війна, то Олександр Черніков став на захист країни з першою хвилею мобілізації. З березня 2014 року пройшов усі гарячі точки АТО.
Загинув 22 січня 2015 року у бою за шахту близько Донецького аеропорту у селі Спартак. Загиблих могло бути набагато більше, бо на позиції їхало багато російських танків. Олександр, з позивним “Репортер”, з побратимами прикривали відхід інших. Коли закінчились боєкомплекти, то військові відстрілювались автоматами проти танків росіян, які вели вогонь по 9-й роті та 25-й повітряно-десантній бригаді в упор. Разом з Олександром тоді загинуло ще троє воїнів. Про той останній бій вже розповідав Андрій Климачьов.
Героя поховали 30 січня 2015 року з усіма військовими почестями на Сурсько-Литовському цвинтарі Дніпра. З того часу життя Сашка продовжилось тільки у пам’яті рідних, друзів, тому дніпрянам так важливо згадувати кожного героя та його подвиг.
Герої вмирають
В Дніпрі проводили вечір пам’яті Олександра Чернікова” у другу річницю його загибелі. На концерті були родичі, друзі та колеги військового. Наказом Президента України 27 червня 2015 року Олександра посмертно нагородили орденом “За мужність III ступеня”. У листопаді 2015 року у місті Дніпро вулицю Красночечелівську було перейменовано на честь Олександра Чернікова. 3 грудня 2016 року нагородили відзнакою “Народний герой України” (посмертно). Також у 2016 році у Дніпровському національному університеті на факультеті журналістики відкрили пам’ятну дошку на честь загиблого випускника. Дані про героя увійшли до “Книги Пам’яті полеглих за Україну”.
Друзі та колеги згадують його як світлу людину і називають трохи мрійником. Він був позитивним, енергійним, стійким — так пам’ятають його рідні. Любив життя та був героєм, в боях думав за побратимів, а не за себе, не тільки воював, а й займався волонтерством, забезпечення роти було на його плечах.
Війна продовжується і мирним людям слід пам’ятати, яку жертву щодня українці приносять задля наближення миру. Ці жертви, звісно, недаремні, але дуже болючі, бо рани від втрати рідної людини не загояться ніколи, з ними просто вчишся жити.