Анатолій Свиридович Дудка добре відомий у театральних колах Дніпропетровщини, його називають корифеєм українського театру. Вокаліст, режисер, народний артист України, в пам’яті багатьох залишився, людина творчості та гармонії. Вміння цікаво говорити, приваблива зовнішність, співочий голос – талановитий актор вмів захопити глядача. А ще показав себе чудовим театральним режисером, зі своїм особливим, неповторним стилем. Далі на dneprovskiye.info.
Перші сходинки до сцени
Народився Анатолій у селі Оріль у Магдалинівському районі у 1948 році, а ще через рік родина перебралася до Дніпропетровська. З дитинства виявляв великі здібності до музики, залюбки вчився грати на баяні, закінчив музичну школу. Викладачі відзначали, що у хлопчика не лише чудові слух і голос, а й дивовижне відчуття ритму й стилю. Спочатку Анатолій планував подавати документи до музичного училища, але потім вирішив спробувати свої сили у театральному.
Екзаменаційний ритмічний малюнок він розробив лише за ніч, комісії сподобалося його блискуче виконання “Чардаш”. Спочатку навчався на режисерському відділенні, а після служби в армії пройшов конкурс на акторське. У роки навчання й одружився. Ще студентом виказував неабиякі здібності, тож після отримання диплома мав на руках запрошення аж до 6 театрів. З дружиною вони обрали Закарпатський обласний державний український музично-драматичний.
Цінний досвід, набутий в Ужгороді та Саратові
Молодятам дуже сподобався мальовничий край, а ще більше – гостинні люди, звичаї та обряди. Ужгород зустрів їх цікавими творчими зустрічами та знайомствами, Анатолію та Людмилі довелося докласти чимало зусиль, аби відповідати вимогам. Вдосконалювали акторську майстерність, вивчали досвід відомих корифеїв театру. Анатолію вдалося добитися успіхів, допомогли й приємна зовнішність, чудовий голос, вміння працювати без відпочинку. Про молодого актора почали згадувати у пресі, зокрема, за ролі тракториста в музичній комедії “Увага, какаду!” та Юри Шугая в драмі “Микола Шугай”. Багато гастролювали: сільські клуби, санаторії, актові зали.
У 1974 році Анатолій Дудка з родиною перебрався до Саратовської області, грав у Балашівському міському драматичному театрі. Глядачі прийняли його прихильно, актор отримував ролі у драматичних виставах, комедіях, водевілях, постійно перебував у творчому пошуку, відточував і покращував акторську майстерність. Найбільше Анатолію подобалися оперети, де він бачив можливість краще розкрити всі свої здібності. Тому охоче прийняв запрошення до Криворізького Академічного театру драми та музичної комедії імені Шевченка.
Калейдоскоп сценічних образів в одному таланті
Виразна гра молодого актора не залишилася непоміченою й у Кривому Розі. Про Анатолія Дудки почали говорити й критики, й актори, й глядачі. Йому вдавалися різні ролі: Анучкіна з гоголівської комедії “Одруження”, Потапова з трагікомедії “Провінційні анекдоти”. Дудка умів зіграти так, що глядач вже не бачив межі між залою і сценою, скоріше, був учасником дійства, а не спостерігачем, таке рідко, кому вдавалося з акторів.
У Криворізькому театрі імені Шевченка у другій половині минулого століття багато уваги приділяли опереті, тому ролей для Анатолія Свиридовича завжди вистачало. Актор настільки природно поєднував блискучу акторську гру і вокальні таланти, що його появу на сцені завжди зустрічали щирими оплесками. В його виконанні композитор Флорідор з “Мадемуазель Нітуш” вражав французьким шармом, що було незвичайним на ті часи, а граф Боні з “Сільви” приваблював кмітливістю й глибокими емоціями, чого ніхто не чекав від комічного персонажа.
На криворізькій сцені Анатолій Дудка зіграв чимало ролей, найбільш колоритними називають критики його героїв з “Веселої вдови”, “Маріци”, “Принцеси цирку”, “Циганського барона”, “Катрін”, “Весілля в Малинівці”. Актора любили й шанували і глядачі, і колеги, що трапляється далеко не часто в акторському житті. У 1984 році Дудка отримав першу почесну вагому відзнаку – звання Заслуженого артиста УРСР. Але Анатолій Свиридович завжди любив відкривати щось нове у собі та для інших, тому вирішив спробувати власні сили ще й на режисерській ниві.
Повернення до рідного міста
У 1988 році Дудка закінчив Вищі курси сценаристів і режисерів у Москві у майстерні Андрія Гончарова й у 1990 році повернувся до Дніпропетровська. У складні 1990 роки працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Шевченка, грав у виставах “Чмир”, “Серце не камінь”, “Палкий закоханий”, “На всякого мудреця досить простоти” та багатьох інших. Особливо вдалася йому роль Мазепи у виставі “Мазепа – гетьман України”, за яку отримав звання лауреата у номінації за кращу чоловічу роль на фестивалі “Січеславна” у 1997 році. А вистава ще й була відзначена Міжнародною премією імені Пилипа Орлика.
У 1997 році Анатолій Свиридович спробував розкрити свої таланти на сцені Дніпропетровського академічного молодіжного театру: Монтеккі з “Чума на обидва ваші доми”, Бог з “Друга смерть Жанни д’Арк”, Квітка з драми “Талан”, Ізот Лобода з “Собору”. Ці ролі теж підкорилися талановитому актору, як і глядацький зал. Його гра виділялася м’яким ліризмом і легким гумором, герої приваблювали душевною щедрістю, як і сам актор. Анатолій Свиридович завжди складав свій малюнок ролі, з психологічною обробкою характеру, чим відрізнявся від інших. У 2012 році отримав друге, не менш почесне звання – Народного артиста України.
Режисерські успішні спроби для сцени
Але свої плани спробувати себе в ролі режисера Анатолій Дудка не забув. Ще у Криворізькому театрі імені Шевченка ставив цікаві дитячі казки, які дуже любили маленькі глядачі. А постановки “Циган-прем’єр”, “Летюча миша” вражали яскравою видовищністю, ефектністю масових сцен, експресивною музичною мовою з гострими ритмами та емоціями.
Анатолій Свиридович вважав, що режисер має вирізнятися поетичними здібностями, володіти почуттям кольору, простору, не кажучи вже смак у музиці, мові, відчуття ритму. Тоді йому легше продемонструвати свою ідею акторам, розгорнути виставу так, аби донести кожен образ до глядача. Колеги відзначали, що Дудка фонтанував енергією, намагався допомогти кожному, хто до нього звертався. Багато часу приділяв молодим акторам. Попри відзнаки та визначні успіхи, залишався завжди простим у спілкуванні, щирим і відвертим, за що його любили та поважали. Пішов з життя Анатолій Дудка у січні 2017 року, але залишив по собі чимало творчих доробок та цікавих ідей. І, звісно ж, добру пам’ять.