Уявіть собі молоду людину, яка живе одночасно у двох різних світах – світі телевізійної журналістики та світі музики. Це Анатолій Івченко, хлопець із Дніпра, який змолоду уже встиг стати й професійним телеведучим, і барабанником кількох рок-гуртів. Як то кажуть: талановита людина талановита в усьому! Це, мабуть, саме про нього. Далі на dneprovskiye.
Якщо подивитися на життя Анатолія Івченка, можна помітити дивовижну схожість із героєм його улюбленої книги — Фаустом Йоганна Гете. Адже як Фауст шукав сенс життя і прагнув пізнати світ, так і наш герой постійно перебуває в пошуку себе, свого темпоритму, своєї унікальної мелодії життя.
Дитинство та юність: від мрій про вогонь до любові до Японії
Ви, мабуть, думаєте, що з дитинства Анатолій мріяв стати журналістом або музикантом? А от і ні! Його першими мріями були зовсім інші професії.
Але почнімо з початку. Народився хлопець у Дніпрі 27 липня 1993 року в родині, де, як то кажуть, були всі передумови для різностороннього розвитку дитини. Його батько, Юрій Федорович, працював журналістом, а мати, Галина Віталіївна, спочатку працювала стоматологом, а потім вирішила піти у викладацьку діяльність. Погодьтеся, з такими батьками не дивно, що хлопець виріс комунікабельним та допитливим!
Як і всі діти, малий Толя мав купу захоплень. Ви не повірите, але на старих фотографіях він то мушкетер, то з удавом, то навіть у пащі акули! А його улюбленим мультиплікаційним героєм був… флегматичний віслюк ІА! Дивовижно, що Анатолій згадує про свого улюбленого героя з дитинства, кажучи, що з одного боку жалів його, а з іншого не міг зрозуміти, чому той такий сумний, коли довкола всі веселі.
А що є найцікавішим в дитячих мріях Толі? У 6-7 років він хотів стати пожежником, а трохи пізніше — священником! Так-так, не дивуйтеся, хоча зараз він називає себе “неагресивним атеїстом”. Бажання наблизитися до Бога він пояснює впливом бабусі, яка вчила його життєвим цінностям через, як він сам каже, “православну мову”. І хлопець серйозно цим, за його словами, “просочився”.
Але здогадайтеся, що стало поворотним моментом у виборі професії? Книга Володимира Цвєтова “П’ятнадцятий камінь саду Рьоандзі” про Японію! Так-так, саме ця книга розкрила перед десятикласником Анатолієм безмежні обрії журналістики в пізнанні світу. До речі, Японія та її культура завжди дуже цікавили нашого героя — можливо, саме тому його перший музичний колектив виконував кавери японських гуртів!
Шлях у журналістику: від студентської газети до телевізійних новин
Тепер поговоримо про професійний шлях Анатолія. Ви думаєте, він легко вступив на факультет журналістики? А от і ні! Спочатку — лише на контрактну форму навчання, і тільки згодом звільнилося бюджетне місце.
Цікаво, що спочатку Толя навіть не думав про телебачення! Повірте, його більше приваблювала газета або радіо. І, щоб ви думали, на п’ятому курсі він уже працював позаштатним кореспондентом газети “Наше місто”, а на шостому — отримав вакансію на обласному радіо!
Анатолій згадує, що на радіо відчував можливість максимально розкрити себе, займався творчими питаннями, і все, що він пропонував, сприймалося дуже добре. Але доля, як то часто буває, мала інші плани.
Через пів року роботи на радіо він отримав пропозицію від Дніпровського обласного телебачення (51 канал). І хоча спочатку йому хотілося займатися більш творчими темами, він швидко зрозумів, що новини — це чудова професійна школа.
Між іншим, головною рисою журналіста він вважає вміння не лише знайти, а й подати інформацію — у чому, до речі, переконаний і сам Анатолій. І, погодьтеся, це йому вдається чудово — і коли він працює в студії, і коли готує репортажі.
Музичний світ: від блошиного ринку до європейських турів
Тепер поговоримо про другу частину життя нашого героя — музику! Ви, мабуть, думаєте, що він з дитинства мріяв стати барабанником? А от і ні! Перший інструмент, який привернув його увагу, була… скрипка! Так-так, саме скрипка, яку він почув у першому класі.
Анатолій зі сміхом розповідає, що батьки не особливо вірили в його музикальні здібності та вважали, що в нього немає слуху. Але, як бачите, наполегливість робить дива! Цікавий факт: свої перші барабани він придбав на блошиному ринку! А перший досвід гри отримав у підвалі будинку свого приятеля, коли йому було лише 12 років.
Музикант згадує, що грати було нелегко, бо руки та ноги ще не були “поставлені”, проте відчуття було неймовірне. І хоча він не закінчував музичну школу, а займався з приватним педагогом, пізніше він не лише став чудово грати на барабанах, а й володіти класичною та акустичною гітарою, іноді навіть пробувати свої сили на електрогітарі.
Ви чули про його перший музичний колектив з оригінальною назвою “Троє на Дивані”? А історія виникнення цієї назви як в анекдоті: батьки довго не могли вирішити, як назвати сина — “Ваня” чи “Дмитро”, і врешті-решт назвали “Диван”. А в колективі якраз були скрипаль Ваня, гітарист Дмитро та ще троє учасників. Ось так збіг!
Анатолій щиро зізнається, що вони всі не особливо вміли грати, але прагнули рухатися вперед, мотивуючи один одного. Перші програми колективу були каверами японських гуртів, а виступи проходили на фестивалі аніме в Дніпрі.
Пізніше він грав у гурті “Every second.Every day”, де виконував авангардну та “тяжку” музику, популярну в Європі. Анатолій підкреслює, що це були не просто нові враження, а й підвищення власного музичного рівня, адже всі учасники цієї групи були професійними музикантами.
Спочатку це був паралельний проєкт, але згодом він перейшов до “Every second.Every day” на постійній основі. З’явилися нові гонорари і фінансові можливості, колектив досягнув достатніх музичних висот. На жаль, група проіснувала недовго — всі пішли різними амбіційними шляхами.
Ви, мабуть, цікавитеся, як він встигає поєднувати журналістику та музику? Річ у тому, що музика для нього — це своєрідна медитація, особливо коли граєш на барабанах. За його словами, це неймовірний драйв: концерти, тури, реакція публіки, репетиції.
Сучасні проєкти та філософія життя
Анатолій продовжував грати одразу у двох музичних колективах! Перший — Grandis, що виконує музику в жанрі реп-кор, а другий — Folder4, якому ближчий nu-metal. Ці жанри зародилися ще в 90-х, але вони намагаються оновлювати їх незвичними музичними ходами та сучасним звучанням.
Окрім виступів, він самостійно монтує відео своїх виступів, чим дуже пишається. Він дуже любить репетувати наодинці, адже колективна репетиція не завжди дає можливість відточити власну техніку, вдосконалити власні можливості. Творець родом із Дніпра вважав, що справжнього розвитку можна досягти лише тоді, коли займаєшся сам. А на репетиції з гуртом — це вже підсумок і відпрацьований ресурс.
А що ж найбільше радує нашого героя? Різні речі: красиві дівчата, професійні висоти колег, що добре мотивують, сучасна музика. Журналістика теж підживлює його натхнення, і він не уявляє себе в іншому місті, ніж Дніпро. Анатолій переконаний, що саме тут він почувається найбільш комфортно.
Якщо запитати його про ідеали та “маяки” в житті, він перш за все згадує свого батька. Анатолій каже, що не прагне стати копією батька, але рівняється на нього, попри відмінність їхніх характерів. Серед музикантів його надихають Макс Малишев, Олександр Муренко, Ігор Олейников, Ларс Ульріх, Майк Портной.
Між іншим, найулюбленішою книгою він вважає “Фауст” Гете! І пояснює це тим, що герой не продав душу дияволу, а через добрі вчинки віддав її людям. І погодьтеся, прагнення молодої людини наслідувати саме такий вектор не може не надихати. Адже саме у віддачі іншим, у своїх добрих справах і вчинках Анатолій Івченко бачить сенс життя, як і герой його улюбленої книги.
Ну що, ви вже відчули, як б’ється серце цієї талановитої людини? У ритмі двох покликань, журналістики та музики, наш герой знаходить своє особливе місце у світі. Треба бути впевненими, що ми ще не раз почуємо його ім’я як у медіапросторі, так і на музичній сцені!