Поліна По (справжнє прізвище Горенштейн), що працювала під ім’ям Ліна По, – талановита балерина та скульпторка родом із Дніпра (на той час Катеринослава). Незважаючи на нелегку долю, параліч і повну втрату зору, вона змогла стати однією із найвідоміших скульпторок, чиї роботи заворожували та зворушували до глибини душі. Про життя Ліни По розповімо докладніше на dneprovskiye.info.
Дитинство та юність балерини
Народилася майбутня балерина, режисерка та скульпторка у січні 1899 року в Катеринославі. Ще в ранньому віці дівчинку почали захоплювати танці, вона любила малювати й ліпити фігурки із глини, слухати класичну музику. Закінчивши школу, у 1913 році дніпрянка вступила до училища в Катеринославі, щоб навчатися хореографії, а паралельно студентка почала ходити також на заняття в студії малювання Ф. М. Шредера. Як і раніше, майбутня балерина захоплювалася ліпленням із глини.
Батьки були проти того, щоб дочка пов’язала своє життя із танцями, тому пізніше майбутня балерина також вступила на юридичні жіночі курси, поїхавши до Харкова.
Закінчивши їх, молода балерина вступила до школи Талорі, проживаючи й надалі в Харкові. Там же вона почала відвідувати заняття у видатного на той час скульптора Л. Блоха.
У 1918 році талановита скульпторка знову приїхала до Катеринослава, а через рік стала випускницею хореографічного училища К. Воронкова.
Уже тоді балерина почала давати сольні концерти, взявши відомий псевдонім Ліна По. Її виступи можна було побачити в театрах Маріуполя, Києва та інших міст.
Переїзд до Росії
У 1920 році балерина із Дніпра вирішила переїхати до Москви. Там вона спробувала свої сили при Великому театрі, одразу отримавши місце в майстерні хореографії. Паралельно балерина вчилася скульптурній справі, хоча за півроку кинула це захоплення, щоб повністю присвятити себе танцям й балету.
Через чотири роки дніпрянка закінчила професійні курси з хореографії та почала працювати режисером-постановником танців. Примітно, що для режисерської роботи вона використовувала свої навички з малювання, показувала колегам замальовки танцювальних сцен та скульптурні композиції постановок. Разом з колегами на посаді режисера Ліна По багато подорожувала, її танці та постановки можна було побачити не тільки в Україні та Росії, а й інших країнах світу. Роботи балерини та її стиль подобалися людям, а критики помічали її талант і незвичайне бачення.
Важка хвороба
У 1934 році Ліна По захворіла на грип, пізніше хвороба викликала ускладнення у вигляді енцефаліту. Після лікування з’ясувалося, що майстриня більше не може рухатися, а через ураження зорових нервів вона повністю втратила зір. Тривалий час балерина лікувалася в клініці науково-дослідного інституту ім. М. Ф. Володимирського, у неврологічному відділенні в Москві. Завдяки зусиллям лікарів і наполегливості пацієнтці стало легше, після тривалого лікування вона оговталася від паралічу, але зір так і не повернувся.
Щоб не впадати у відчай, ще в лікарні балерина почала ліпити руками різні фігурки з хлібного м’якуша у вигляді звірів та птахів. Пізніше вона стала створювати свої скульптури з гіпсу.
Першими роботами Ліни По стали фігурка сплячого хлопчика, голови старої жінки, що отримала пізніше популярність, та дівчинки.
Багато хто вважає, що скульптура дівчинки насправді є автопортретом талановитої балерини. Робота вражала своїми деталями, адже автору вдалося не просто повторити зовнішні риси, а й передати внутрішній стан людей того періоду часу, їхню невпевненість і страх перед прийдешніми подіями. Перші роботи По з гіпсу помітила та оцінила відома на той час скульпторка М. В. Нестерова.
Навіть вдома, лежачи в ліжку, Ліна По брала фанерку та ліпила фігурки з пластиліну або глини. Пізніше в неї з’явився своєрідний скульптурний верстат, до якого вона добиралася на милицях, долаючи біль.
Сама авторка фігурок розповідала, що скульптура рятувала та лікувала її, не давала впасти у відчай. Так на полицях у квартирі балерини з’являлися нові й нові роботи.
Примітно, що працювала Ліна переважно вночі, вдень їй заважав галас “комуналки”, в якій жила скульпторка.
Майбутні твори вона бачила внутрішнім зором, а коли працювала – притулялася чолом, щоб глибше відчути вигини й заглиблення, вловити “подих” матеріалу.
Ліна По розповідала, що кожна з понад ста робіт спочатку їй наснилася, а коли натхнення не приходило, вона слухала музику: Бетховена, Шопена, Чайковського.
Відома скульпторка
Роботи Ліни По швидко набули популярності, у чому їй допомагали друзі, які приводили критиків та митців у гості до художниці. Пізніше майстрині запропонували офіційну роботу – контракт із Всекохудожником.
У 1936 році талановита майстриня-скульпторка представила цикл своїх робіт, присвячених танцям. До нього увійшли “Балерина”, “Танець із покривалом” та інші.
Через рік роботи По вперше показали на виставці московських скульпторів, а ще через рік вона стала членом Московської спілки художників.
Згодом робіт ставало все більше, і здебільшого вони були присвячені портретному жанру. Це скульптури “Голова негреня”, “Дімка”, “Паганіні” та інші. Критики хвалили роботи майстрині, незважаючи на те, що вона творила без можливості бачити свої скульптури. Багато хто відзначав, що талановита дніпрянка могла передати не тільки зовнішню схожість своїх героїв, а й їхній внутрішній стан, психологічні переживання.
Війна та повоєнний час
Під час Другої світової війни майстриня представила не менш відомі свої роботи. Серед них найбільшe популярність мали “Народні месники” та “Удочерена”. Також під час війни були представлені скульптури “Партизан Архипич”, “Гнів народу”, “У фашистській неволі”, “Осиротіла”.
У повоєнний час вийшла робота По “Пісня тріумфу”. Це була фігура оголеної дівчини, яка несе прапор, піднімаючись на гору.
Не менш цікавими для шанувальників творчості По виявилася композиція “Дівчинка з голубами” та портрет А. П. Чехова.
У 1946 році роботи Ліни По показали на виставці в Центральному будинку працівників мистецтв. Її повністю присвятили скульптурам талановитої дніпрянки, і приурочили до десятиріччя її творчої діяльності.
У повоєнні роки Ліна По також звернулася до танцювальної тематики. У 1946 році вона показала світові свою композицію під назвою “Український танець”, а через рік з’явилася скульптура “Східна сюїта”. Ще через рік була завершена скульптура “Російська пляска” та інші.
Скульпторка хотіла виконати серію робіт “Молодь у праці” і створила незвичну скульптуру під назвою “Слава праці”, що зображає дівчину-сталеварку.
На жаль, Ліна По встигла тільки підготувати ескізи робіт “Дівчина біля штурвала” та “Творчий порив”, але не закінчила їх.
Ліна По померла в листопаді 1948 року в Москві. Талановиту балерину та скульпторку родом із Дніпра поховали на Новодівичому цвинтарі, а надгробок для колеги виконали скульптор Н. Б. Нікогосян та архітекторка Т. А. Нікогосян.
Примітно, що в останні роки життя до Ліни По частково повернувся зір, але вона так призвичаїлася працювати наосліп, що просто закривала очі, коли ліпила чергову скульптуру.
Мистецтвом Ліни По захоплювалися, про нього писали відгуки найвідоміші фахівці, її твори придбали музеї.
Істотна частина робіт Ліни По залишилася в основній експозиції музею Всеросійського товариства сліпих. Крім того, її роботи також знаходяться в зібраннях Третьяковської галереї, Театрального музею імені О. О. Бахрушина, Державного музею О. С. Пушкіна та інших музеїв Росії. Деякі роботи видатної дніпрянки є і в музеях України.