Поліна Михайлівна Горенштейн народилася 18 січня 1899 року в місті Катеринослав, балерина, танцівниця і скульпторка. Незряча талановита жінка цінувала життя, насолоджувалася кожним прожитим днем і обожнювала мистецтво. Зануримося глибше в історію, щоб дізнатися біографію цієї неймовірної жінки. Далі на dneprovskiye.
Подолання висоти людського духу
З юних років Поліна захоплювалася музикою і танцями, малюванням та ліпленням, а також написанням віршів. За що б не бралася маленька дівчинка – все в неї виходило. У будь-якому напрямку вона виявляла неабиякий талант і обдарованість. Не була байдужою Поліна і до театру танців, а також до зірок балету, які в ті часи балансували між різними танцювальними жанрами, створювали нові напрямки в танцювальному мистецтві. На початку 20-го століття на сцені ставили як класику, так і модерн. У цей період у Катеринославі діяли кілька приватних шкіл, серед яких і балетна студія К. Воронкова, що користувалася величезним попитом. Педагог, колишній соліст Маріїнського імператорського театру навчав всім тонкощам класичного танцю, міміці рухів тіла, стилю в руках, теорії музики і танцю, проводив бесіди про мистецтво і творчість.
Саме в цій балетній школі зробила свої перші нерішучі кроки на пуантах 14-річна Поліна. Вона завжди з теплотою в серці згадувала свої перші хореографічні вправи під керівництвом уважного педагога. На той час у Воронкова були проблеми з ногами, тож увесь урок він практично не вставав з крісла, керуючи ученицями спокійним і врівноваженим голосом, показуючи балетні рухи пальцями рук. Юні учениці стояли на пуантах біля верстатів, а молодий помічник Леонід Синяков допомагав знаменитому вчителю виправляти позиції, підйоми, витягати ноги на адажіо.
Паралельно з балетними уроками в хореографічній студії юна Поліна займається у скульптора-професіонала Шредера. Дівчинка уважно слухала і вбирала інформацію про принципи створення скульптури, фарбування та декорування. Біля мольберта на неї завжди чекала свіжа глина та незгасне бажання створити щось неперевершене власними руками. Коли вона брала до рук глину і починала ліпити, то відчувала надзвичайні зміни світу навколо. Однак, душевні струни Поліни зачіпало не лише скульптурне мистецтво – найсильніше звучала музика, а перед очима танцювала Айседора Дункан.
Вищі художньо-технічні майстерні. Джерело фото: https://www.dnipro.libr.dp.ua/
Батьки дівчинки бачили майбутнє для неї в зовсім іншій галузі. Вони хотіли, щоб Поліна стала юристом, тому відправили 1916 року до Харкова. Проте вперта та цілеспрямована – вона знаходить у цьому місті балетну школу Наталії Дудинської-Тальорі та записується на навчання. Ця студія відрізнялася від багатьох інших навчальних закладів початку 20-го століття. Наталя Олександрівна Дудинська (яка виступала раніше під псевдонімом Тальорі) вирізнялася високими педагогічними здібностями. Її уроки були не тільки танцювальними, а більшою мірою були спрямовані на гармонійне виховання учениць.
Універсальний педагогічний досвід надав можливість бути одночасно суворою та вимогливою, м’якою та чуйною, ніжною і лагідною. Навчання проходили як у балетних класах, так і на професійній сцені, яку Наталя брала в оренду для постановки випускних виступів. Іноді балетна школа організовувала й афішні вистави. Завдяки своїй старанній роботі, Поліна навчилася слухати музику, знаходити в ній натхнення для створення пластичного малюнка танцю.
Н.О. Дудинська-Тальорі. Джерело фото: https://www.dnipro.libr.dp.ua/
Навчання в хореографічній школі Поліна поєднувала зі студією скульпторки Елеонори Блох, яка мешкала в Харкові з 1917 року і працювала в Харківському художньому інституті. Відома учениця Огюста Родена прищеплювала вже своїм учням вміння відтворювати індивідуальну характерність у своїх власних творіннях. Кожен з обраних напрямів у мистецтві має свої специфічні закони, особливі форми, методи вираження та свій матеріал. Скульптор використовує пластичний матеріал для самовираження, хореограф – пластику тіла, рухи, міміку та жести. Проте ці два напрями мають спільну особливість – створення краси, добра, духовної та фізичної досконалості людини. Кожен із цих двох видів мистецтва вимагали глибокої залученості та самовіддачі, тому з кожним днем об’єднувати їх було дедалі складніше.
Визнання таланту юної балерини
1918 року Поліна приїжджає до Катеринослава у зв’язку з черговими канікулами, проте вона змушена залишитися в рідному місті через громадянську війну, яка почалася. Саме тут вона закінчує хореографічну школу, після чого починає робити перші кроки і самостійно виступати на концертах. З цими кроками зароджується нова зірка балету зі сценічним ім’ям “Ліна По”. Бажання вдосконалювати свої навички та знання підштовхнули 21-річну Поліну вирушити до Москви та вступити до вищих хореографічних майстерень при Великому театрі. Однак пристрасть до скульптури нікуди не зникла – дівчина вступає на відділення скульптури (більш відомі, як ВХУТЕМАС). Уже за 6 місяців Ліні довелося зробити вибір між двома напрямками через брак часу, на кожен з яких необхідно було приділяти по 10-12 годин на день. Юний талант віддала перевагу балету.
Харківський художній інститут. Джерело фото: https://www.dnipro.libr.dp.ua/
У 1924 році Ліна закінчує хореографічні майстерні. Виступи молодої балерини публіка приймає із захопленням, великим ентузіазмом. Однак це її не заспокоює, бажання постійно вдосконалювати талант бере гору.
Після щоденних репетицій на папері з’являлися нові ескізи з цікавими танцювальними позами. Талант художниці допомагає Ліні Михайлівні глибше розуміти мистецтво балету і створювати чуттєвий хореографічний текст.
Після вручення їй диплома режисера-постановника танців, Ліна починає виступати на театральних сценах Києва та Харкова, а також Маріуполя. У кожному з міст на неї чекав успіх, визнання. У творчості цієї дивовижної жінки унікальним чином переплелися знання і талант до балетного мистецтва, скульптури статичної пластики.
Важке ускладнення після хвороби, що поставило хрест на кар’єрі балерини
1934 року Ліна По надходить до неврологічного відділення Московського науково-дослідного інституту імені М.Ф. Володимирського з ускладненням після грипу (енцефаліт). Захворювання протікало досить важко, лікарям вдалося уникнути таких симптомів, як параліч ніг і рук, амузія. Однак Ліна По втратила зір. Здавалося б, із цього моменту для творчої діяльності балерини настав фінал. Однак лікар запропонував Ліні Михайлівні створити якусь фігурку з хлібного м’якуша. Відтоді на світ з’являлися всілякі кумедні фігурки звірів, а пізніше й перша скульптура “Вероніка”.
Митець сумнівалася, чи мають її роботи хоч якусь художню цінність. Академік живопису Михайло Васильович Нестеров відповів на всі її запитання, гідно оцінивши роботи сліпого скульптора. З цього моменту і до кінця свого життя Нестеров постійно надавав всіляку підтримку, давав поради, приділяв батьківську турботу і увагу.
Іспанський танець (Кармен). Джерело фото: https://www.dnipro.libr.dp.ua/
У Ліни По був особливий вид зорової та слухової пам’яті – ейдетизм (людина з таким видом пам’яті не згадує та не уявляє образи, а бачить і чує їх у 3D-пропорціях). Після втрати зору ця здатність у Горенштейн розвинулася особливо гостро.
Скульптурне мистецтво як панацея від фізичного і душевного болю
Ліна По ліпила вечорами у своєму ліжку, попередньо розташувавши на своїх грудях фанеру. Іноді вона вставала і за допомогою милиць добиралася до маленького круглого столика навпроти, працюючи доти, доки її не зупиняв нестерпний біль. У найважчі моменти свого життя Ліна Михайлівна працювала постійно, коли відчувала неймовірний душевний і фізичний біль, страждання і сумніви.
На початку 1937 року Ліна Михайлівна знаходить у скульптурному мистецтві свій самостійний курс. Так, вона створює однофігурні композиції на хореографічну тематику. Скульптури, виконані з високою професійною майстерністю, ніби продовжують її перерване життя в балеті. Одними з найкращих її робіт у цей період є “Балерина”, “Негритянський танець”, “Татарський танець”, “Гопак”, “Танець із покривалом”.
Фрагмент експозиції залу Ліни По. Джерело фото: https://www.dnipro.libr.dp.ua/
Навесні 1938 року робота “Стрибок” була виставлена на виставці живопису, графіки та скульптури жінок-художників. Співробітники Третьяковської галереї зарахували “Стрибок” до числа найкращих творінь пластики малих форм, відзначаючи віртуозність її побудови.
Під впливом музики Бізе Ліна По створює скульптуру маленької іспанки Кармен у момент стрімкого виконання танцю. Скульптурна творчість Ліни в такий спосіб тривала ще 12 років до самої її смерті. Не маючи більше можливості танцювати на сцені, вона зробила це душею та уявою, створюючи цілий цикл скульптур танцівниць. У колекції талановитої скульпторки є окремі фігури, складні композиції, що з детальною точністю передають рухи, чуттєвість та емоції.