Олександр Галич (Гінзбург) – видатний поет родом із Дніпропетровщини. Талановитий сценарист і драматург, писав пісні та виконував їх для прихильників. За радянських часів став одним із найвидатніших артистів, що також писав сценарії до популярних кінострічок. Як письменнику з Дніпропетровщини вдалося досягти вершин, розповімо детальніше. Далі на dneprovskiye.info.
Дитинство та юність письменника
Олександр Гінзбург (Галич) з’явився на світ у 1918 році у Дніпрі (на той час Катеринославі), ріс хлопчик у єврейській родині. Його дідусь по батькові працював дитячим лікарем, його поважали городяни. Батько майбутнього поета навчався на економіста, а пізніше пішов на фронт.
Сім’я матері Галича теж жила у Катеринославі, у них була своя фабрика. Практично одразу після народження сина сім’я вирішила переїхати і налагодити життя у Севастополі, а з 1923 року – у Москві. Там жив дядько видатного сценариста, професор МДУ.
Оселилася родина в комунальній квартирі будинку, де видатний письменник-класик Олександр Пушкін уперше прочитав п’єсу “Борис Годунов”.
Галич не раз згадував, що це була одна з найяскравіших подій для його сім’ї, адже батьки та родичі того самого дня, тільки за століття, запросили додому артистів МХАТу, які мали прочитати уривки з “Бориса Годунова”. Почувши п’єсу, хлопчик вирішив, що в майбутньому стане артистом.
Мати майбутнього драматурга теж захоплювалася творчістю, любила театр і кіно. У Москві жінка працювала у філармонії адміністратором, навчила майбутнього співака грати на фортепіано.
Крім звичайної школи, Галич зміг закінчити і музичну – по класу скрипки. Дядько майбутнього поета по матері працював директором консерваторії і часто запрошував племінника на різні вистави. З дитинства хлопчик разом із батьками ходив практично в усі столичні театри і концертні майданчики.
У 1930 році хлопчик почав ходити на заняття дитячої літературної бригади газети “Піонерська правда”, і навіть публікував там власні перші вірші. Також майбутній письменник ходив на заняття Едуарда Багрицького, вчитель не раз відзначав визначні здібності й талант майбутнього співака.
Навчання в інституті
У червні 1934 року батьки Галича змогли переїхати у більшу квартиру, а після закінчення школи студент успішно вступив до Літературного інституту, а пізніше й Оперно-драматичної студії, якою на той час керував Станіславський.
Він паралельно навчався і в Літінституті, і в студії впродовж року, після чого кинув ВНЗ.
Кар’єра на сцені
Восени 1939 року, після смерті Станіславського, Галич покинув театральну школу, хоча закінчити її так і не встиг. Він вирішив вчитися далі, тому вступив до Театру-студії Арбузова.
Примітно, що репетиції актори тоді проходили у спортзалі однієї з місцевих шкіл, вони готувалися представити публіці п’єсу “Місто на зорі”, а текст для себе кожен придумував самостійно.
Сюжет будувався навколо історії про появу міста Комсомольськ-на-Амурі та життя комсомольців. Пізніше стало відомо, що місто будували насправді ув’язнені.
Пізніше Галич відгукувався про роботу над п’єсою з розчаруванням, зазначаючи, що кожен з акторів непохитно вірив у те, що історія, придумана про місто, є правдивою, ніхто не смів засумніватися в тому, що транслювала пропаганда.
Прем’єра “Міста на зорі” відбулася у 1941 році, і зал був переповнений. Галич виконав тоді негативну роль.
Після початку війни Галича визнали непридатним для служби, і він разом із геологорозвідувальною партією переїхав до Грозного, де далі працював актором і завідувачем літературної частини “Театру народної героїки і політичної сатири”, щоправда, недовго.
Потім Галич вирішив переїхати у невелике місто під Ташкентом під назвою Чирчик, саме туди приїхала більшість акторів зі студії Арбузова.
Разом із колегами драматург відкрив там “фронтовий театр”, а у 1942 році вони перебралися назад до Москви, й іноді навіть відвідували фронт зі своїми виступами.
Галич не тільки грав на сцені свої ролі, а й писав пісні та сценарії для гумористичних сценок.
У 1944 році з колективу пішов режисер Плучек, Галич був проти, але нічого зробити не зміг, і незабаром театр розпався.
Сам поет почав писати п’єси, сценарії та скетчі.
У віршах і піснях він порушував гостросоціальні теми, тож його творіння почали активно розходитися в магнітофонних записах по всьому Радянському Союзу, отримавши визнання серед впливових людей.
Видатного поета нерідко порівнюють із такими видатними письменниками, як Олександр Солженіцин, Юрій Трифонов та Надія Мандельштам.
У творах вбачали заклики проти насильства, цензури та несправедливості, і тому його зрештою почала переслідувати радянська влада.
Переслідування за твори
У 1968 році Галич виступив на пісенному конкурсі у Новосибірську, де його піддали критиці за недоречні тексти.
На початку 1972 року вихідця з Дніпра вирішили виключити зі Спілки письменників та Спілки кінематографістів. Це фактично означало заборону на оплачувану творчу діяльність.
Через два роки поет і драматург вимушено емігрував із СРСР.
Творчість Галича
Після війни Галич так на сцену театру і не повертався. Його перші п’єси побачили світ у 1946 році, тоді ж поет вирішив змінити прізвище. Автор постійно боровся за свої тексти, незважаючи на критику і вказівки про недоречність сміливих поглядів.
Одна з його перших п’єс – “Похідний марш”, написана на воєнну тему, побачила світ тільки у 1947 році, після того, як пройшла жорстку перевірку на цензуру. Показали її тільки в одному театрі, а пісня для вистави була популярною протягом багатьох років.
Ще один хіт “Похідний марш” здобув визнання лише через 10 років, коли в СРСР уже добре знали ім’я поета. Твір письменника з Дніпра під назвою “Вулиця хлопчиків” і зовсім не пройшов цензуру, але у 1947 році саме він ліг в основу комедії “Вас викликає Таймир”, над якою Галич працював у співавторстві з Костянтином Ісаєвим.
Комедію критикували за легковажність, але водночас активно показували в театрах, і вона була популярною серед театралів.
У 1950-ті роки п’єси Галича активно показували в театрах країни, за його сценаріями почали знімати фільми. У 1955 році Галича прийняли до Спілки письменників, а через два роки – до щойно створеної Спілки кінематографістів.
За сценаріями Галича знімали популярні за радянських часів фільми, а сам автор вважав своєю найвидатнішою роботою п’єсу “Матроська тиша”, історію постановки якої він розповів пізніше в автобіографічній повісті “Генеральна репетиція”.
До інших своїх робіт для театру й кіно виходець із Дніпра ставився зневажливо, вважав їх занадто переробленими в дусі офіційної радянської творчості.
Твір “Матроська тиша” автор присвятив історії єврейської сім’ї в передвоєнний і воєнний час. Кожен театр хотів взятися за постановку, але в підсумку п’єса цензуру пройти так і не змогла.
У 1958 році її хотіли показати на сцені “Сучасника”, щоправда, після численних редакцій і переписувань сценарію. У підсумку її було заборонено перед прем’єрою.
Галичу тоді пояснили, що у своєму творі він нібито перебільшив роль євреїв у війні. Уперше п’єсу поставили тільки у 1988 році, після смерті автора, а відповідав за постановку видатний драматург Олег Табаков.
Наприкінці життя Олександр Галич вступив до Народно-трудової спілки російських солідаристів (НТС), встиг стати ведучим на Радіо “Свобода” і членом міжнародного ПЕН-клубу.
Помер поет і драматург у грудні 1977 року у Франції.