В одному з приватних листів Дмитро Дорошенко з сумом писав, що в усіх статтях про його приїзд до Канади зазначалося, що “проф. Дорошенко приїхав із дружиною”, а про те, що його дружина є заслуженою діячкою українського мистецтва, жодним словом не згадувалося. Наш видатний історик мав рацію, але лише частково. Наталія Дорошенко за життя мала чималу популярність, але правда й те, що з часом її ім’я майже забулося. Тож згадаймо, хто ця відома українка, її життєвий шлях та внесок у місто Дніпро. Далі на dneprovskiye.info.
Хто така Наталія Дорошенко?
Наталія Михайлівна Дорошенко (дівоче прізвище Васильченко) народилася 1 вересня 1888 року в Ніжині, Чернігівська область. Це невелике повітове місто здавна славилося своїм культурним рівнем. Крім того, був Історико-філологічний інститут імені князя Безбородька, де навчався сам Микола Гоголь. У такій атмосфері росла майбутня актриса.
Змалку цікавилася музикою, народною творчістю, театром. Згодом закінчила Київське музично-драматичне училище імені Миколи Лисенка і почала виступати на сцені.
Становлення Наталії Дорошенко як артистки та її заміжжя
Становлення Наталії Дорошенко як артистки відбувалося під впливом таких видатних митців, як: Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Микола Садовський.
Актриса втілилася в роль драматичної героїні. За згадками сучасників, вона повністю віддавалася ролі, тому справжні та яскраві переживання завжди захоплювали її глядачів. У 1906 році Наталя вийшла заміж за Дмитра Дорошенка.
Дмитро Іванович Дорошенко — український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник “Просвіти” на Катеринославщині.
Заміжжя з видатною людиною не завадило її кар’єрі, але з того часу Наталія присвятила себе чоловікові. Неперевершені заслуги видатного історика багато в чому стали можливими завдяки його вірній дружині.
Внесок артистки в місто Катеринослав (Дніпро)
Оселившись у 1910 році в Катеринославі (Дніпро), Дорошенко разом із чоловіком брала активну участь у національно-культурному житті міста.
Перше, що зробила, відвідала родину Синявських. Артистка одразу з головою поринула у громадську роботу в “Просвіті” в Катеринославі. Зокрема, жінка допомагала створювати аматорські театральні гуртки. Стала членом “Українського клубу” і творчо допомагала аматорам театрального мистецтва Лук’янівського народного дому.
Під час Першої світової війни працювала в українському лазареті. Особливу увагу і тепло виявила разом з іншими свідомими українками в допомозі постраждалому населенню Галичини. Також збирала гроші, одяг та продукти для всіх, хто постраждав від дій обох сторін конфлікту.
Досить цікавим є також той факт, що Наталка Дорошенко дружила з Дмитром Яворницьким і листувалася з ним (збереглося шість її листів до історика). Під час тяжкої хвороби вона заповіла йому зібрані українські реліквії. Музей імені Поля, очолюваний Дмитром Яворницьким, запропонував її улюблений національний костюм, докладний опис якого в листі до Дмитра Яворницького відповідає вбранню на її портреті 1912 року, виконаному катеринославським художником В’ячеславом Коренєвим (1871 — 1952 роках). Портрет зберігається у фондах Дніпровського художнього музею.
Кар’єра
Дорошенко була активною учасницею Театральної ради в Києві й значною мірою сприяла заснуванню Державного українського драматичного театру. Саме на сцені цього театру відбулася прем’єра “Лісової пісні” Лесі Українки. Вперше мавку зіграла Наталія Дорошенко, і ця роль стала однією з найулюбленіших у її творчості.
Крім участі в п’єсах В. Винниченка, Л. Старицької-Черняхівської, Л. Українки, грала в драмах Ібсена, Гауптмана та інших європейських авторів. Після повстання проти гетьмана П. Скоропадського Наталія деякий час залишалася в Києві, виступаючи в театрі. Але з відступом уряду УНР вона була змушена покинути місто. Долаючи неймовірні труднощі, жінка пішки дісталася до Кам’янця-Подільського, який на той час був столицею УНР.
Цікавим є і ставлення Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри до актриси. Саме він тепло привітав Наталю на одному з її виступів і ставився до неї з великою повагою. Варто зазначити, що Симон Петлюра добре розумів роль театру у вихованні національної свідомості. Таким чином він також високо оцінив талант Наталі, про що, власне, і написав в одній зі своїх рецензій.
Успішно виступала Наталя Дорошенко і в головних осередках української еміграції. У 1923 році брала участь у великому віче-концерті із закликом до демонстрації проти Антанти, яка віддала Галичину Польщі. Наприкінці 1920-х років актриса взялася організовувати театральну студію для молоді. Про це, зокрема, писала відомій українській громадській діячці Г. Келлер-Чикаленко. Вона з сумом повідомляла, що справа йде “як мокре горить”, адже молоде покоління зовсім не цікавиться своїм минулим. Грошей на цю справу не було. У листі жінка повідомляла про своє давнє зацікавлення історичним та побутовим одягом, як їздила по селах та ярмарках, скуповувала старий одяг. Її порадником у цій справі був видатний художник В. Кричевський.