Дніпро славиться багатьма славетними фестивалями, які пов’язані з історією рідного краю. У 2017-2018 роках була запроваджена спеціальна програма розвитку історії міста “З Україною в серці”, в рамках якої проводилося чимало яскравих та цікавих заходів. Серед них – Міжрегіональний етнофестиваль козацьких традицій “Пасіка Сірка”. Вперше він зібрав учасників у вересні 2018 року в селі Іллінка Томаківського району – колишній Грушівці, де колись розташовувався зимівник славетного кошового отамана. Далі на dneprovskiye.info.
Цікаві ідеї та їхня реалізація
Захід планувався з метою відродження, наслідування й продовження козацьких традицій, тому й місце для проведення підходило якнайкраще. Ініціаторами етнофестивалю козацьких традицій “Пасіка Сірка” виступили працівники Томаківської районної ради, що підтримало керівництво Дніпропетровської області. До проведення долучилися й учасники з Дніпра. Головними подіями сценарію були не лише виступи козаків та джур, а й організатори поклали дуже багато зусиль у створення оригінальної святкової програми. Як показав час, креативність команди належно оцінили, фестиваль отримав європейську відзнаку EFFE (Європа для фестивалів – фестивалі для Європи).
Свій внесок до сценарію зробили й досвідчені краєзнавці: вчитель Добронадіївської школи Олександр Рубан і член Національної спілки художників України Микола Боровик. Представлені ними матеріали відкрили чимало цікавого й невідомого з біографії славетного кошового отамана. Ще організатори спеціально відшукали козацькі обрядові дійства і змогли їх поновити за допомогою представників козацьких паланок, досвідчених майстрів бойових козацьких мистецтв. Сподобалися гостям заходу й виступи творчих колективів: українські народні пісні, танці, традиційні розваги минувшини.
Знаний і незнаний полководець Іван Сірко
Іван Сірко – одна з найзагадковіших постатей в українській історії. З одного боку, про нього відомо чимало, з іншого – майже нічого, якщо шукати конкретні факти. Про цього козацького ватажка складено чимало легенд, українські вчені вивчали різні періоди його життя, але так і не змогли уповні поновити всю картину. Рік народження визначають від 1605 до 1610, відштовхуючись від дати смерті. На момент, коли кошовий пішов з життя, йому було 70-75 років. Відомий історик Дмитро Яворницький висловив припущення, що народився майбутній Урус-шайтан, як називали його турки, в слободі Мерефа в Слобідській Україні. Але й цю думку спростовують інші вчені, тож остаточної відповіді теж немає.
Всі українці знають, що Сірко провів 55 походів проти Османської імперії, але не всім відомо, що з 65 великих боїв і 179 сутичок з ворогом жодного не програв. Що робить його талант полководця феноменальним, навіть в очах сучасних дослідників. Він був кошовим отаманом, але при тому єдиним, кого обирали 15 разів поспіль! Зі своїми козаками брав Ізмаїл, Кілію, Арабат, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай, Трапезунд. Існує версія, ніби брав навіть Дюнкерк, коли його попросили про допомогу французи, під іменем барона де Сіро. Хоча цей епізод так і не знайшов підтвердження в іноземних архівах.
Іван Сірко: реальність та міфи
Сірко мав славу чаклуна-характерника, про це гості фестивалю знали. Про нього складали думи, ніби вміє літати як сокіл, обертатися вовком, ставати невидимим. А от про що не знали: за діяльністю кошового пильно слідкували уряди інших держав. Про нього писали газети Польщі, Німеччини, Швейцарії, а сам отаман листувався з королями, ханами, гетьманами, полководцями.
Був у зеніті слави, аж раптом подався на свою пасіку в село Грушівка, де й доживав віку. По одній із версій, так вирішив після вбивства синів та дружини, але, знов-таки, точної інформації про це немає. Довгий час постать Сірка подавали в радянській історіографії, як неписьменного козака, якого дуже поважали запорожці. Але навряд чи така особистість мала б блискучі знання й таланти полководця. Не кажучи вже про феноменальні здібності брати участь майже в усіх інтригах царського двору і виходити сухим із води там, де накладали головою й більш досвідчені полководці та міністри. Природний талант чи блискуча освіта? Немає відповіді.
Втім, варто уважно поглянути на пам’ятник Івану Сірку, який встановлений на могилі кошового отамана в Капулівці, як чимало здогадок перетворюються на впевненість. Не всі учасники етнофестивалю знали, що обличчя на скульптурному портреті поновили за реконструкцією черепа, з останками легендарного отамана працював у Москві відомий антрополог Герасимов. Це сталося у 1967 році, коли могилу перенесли у зв’язку зі створенням Каховського водосховища. Тоді череп забрали до столиці, а повернули до могили тільки влітку 2000 року. Отож при погляді на пам’ятник полководцю згадується чомусь випускник академії, але аж ніяк не неписьменний козак, яким зображували Сірка в багатьох радянських пам’ятниках.
Незвичайні розваги етнофестивалю
Попри суперечливі дані про самого Сірка, однозначною залишається його слава та видатні перемоги. Тому організатори відтворили тактики козацького бою, що продемонстрували козаки ГО війська Запорозького Низового “Чортомлицька сотня”. А представники паланок Дніпропетровської та Запорізької областей інсценували обряд обрання кошового отамана, як це робилося на Січі. Сучасні дослідники вбачають у тому національні традиції демократичного врядування в Україні ще в далекому 17 столітті.
Звісно, ніяк не могли обійтися без демонстрації бойових мистецтв січовиків. Козаки чудово вміли битися не лише шаблею, а й ціпами, гарапниками, киями, володіли всіма способами джигітування. Високий рівень володіння різними видами козацької зброї продемонстрували не лише дорослі, а й діти школи бойових мистецтв “Спас”, що особливо сподобалося глядачам. Тонкощі бойового гопака, який є не стільки танцем, скільки своєрідним видом єдиноборства, як бразильська капоейра, показали представники “Олімпійської паланки”. Цікаву концертну програму підготували для свята творчі колективи “Медовий полин” та ”Запорізькі колумбаси”.
Пропозиції й частування для гостей
Оскільки проходив фестиваль на місці пасіки легендарного отамана, потурбувалися організатори й про різноманітну медову продукцію. Свої вироби представили на першому етнофестивалі спілка “Дніпровський пасічник”, пасічники із Запоріжжя, приватних садиб з різних куточків Дніпропетровської області. А оскільки запоріжці були чудовими не лише вояками, мореплавцями та бджолярами, а ще й ковалями, учасникам заходу запропонували ще одну оригінальну розвагу. Всі охочі могли власноруч викарбувати на згадку монету етнофестивалю.
Готували також для гостей смачні українські традиційні й старовинні страви, адже за давнім звичаєм ніхто не міг піти без частування. А поєднали минуле з сучасністю розваги від інших гостей: байкер-шоу від Дніпровського клубу байкерів і піротехнічне шоу “Козацькі вогні”. Оригінальність і перспективність міжрегіонального етнофестивалю обрядів і оберегів “Пасіка Сірка” відзначили пізніше при підсумовуванні роботи Європейського фестивального салону, який проводився в центрі мистецтв “Bozar” у Брюсселі. Захід характеризували, як креативну несподіванку з великим потенціалом, що, власне, цілком справдилося у подальші роки. Тож, як бачимо, українці й у 21 столітті вміють неабияк здивувати, діючи за принципом талановитого полководця Івана Сірка “Знай наших!”.