Напередодні Другої світової війни український кінематограф перебував під впливом втрати автономії та оборонних потреб. У цей період у нашому краї народився майбутній представник народної сцени Олександр Голобородько — актор театру та кіно. Захопившись у ранньому віці українською драматургією, він побудував плідну кар’єру сценічного діяча на теренах Радянського Союзу. Далі на dneprovskiye.info.
Ранні роки та акторський шлях Олександра Голобородька
Олександр Голобородько народився 28 вересня 1938 року у Дніпродзержинську на Дніпропетровщині. Під час Другої світової війни його сім’я перебувала у Діївці. У мирний період його батько організував самодіяльну театральну студію, де призначив сина суфлером. Однак у шкільні роки хлопець мріяв стати літуном, спробувавши поступити у військовий навчальний заклад для здобуття авіаційної кваліфікації. Після невдачі він вирішив скористатися сценічним досвідом для побудови подальшої кар’єри.
Вступивши до Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого Олександр Голобородько вразив усіх своїми глибокими знаннями української класики. Після закінчення навчання він розпочав професійну діяльність у Кримському російському драматичному театрі імені Максима Горького у 1960 році. Протягом наступних років актор підкорював його сцену у різноманітних виставах, серед яких «Вчитель танців», «Ромео і Джульєтта», «Цар Федір Іоанович» та інші.
Водночас прагнувши вийти за межі театру, Олександр Голобородько дебютував у фільмі «Туманність Андромеди» у 1967 році. Хоча світ кіно здавався йому далеким та недосяжним, він одразу потрапив на обкладинку масового журналу «Радянський екран». У 1969 році популярність артиста зросла після виходу роботи «Остання реліквія» Григорія Кроманова, яка посіла місце одного з лідерів радянського прокату.
У 1971 році здобутий досвід надав Олександру Голобородьку змогу приєднатися до Київського театру російської драми імені Лесі Українки. Там артист найбільше прославився завдяки ролі Дон Жуана у виставі «Камінний господар». У 1976 році він опинився у складі Малого театру у Москві за запрошенням режисера Михайла Царьова. Переїхавши разом з дружиною, акторкою Світланою Шершньовою, він відзначився участю у «Королі Лірі» та «Любові Яровій». У 1985 році подружжя разом продовжило працювати у трупі театру імені Моссовєта. Там чоловік запам’ятався глядачам своїми ролями у «Братах Карамазових», «Царському полюванні», «Білій гвардії» та інших роботах.
Водночас Олександр Голобородько брав участь у житті Московського драматичного театру «Сфера» до 1987 року. У 1990-х роках він рідко з’являвся на екрані, тому зосередився на музичній діяльності в ансамблі «Генофонд». Незважаючи на похилий вік, артист продовжив грати у серіалах з 2000-х років. У 2017 році він обійняв посаду викладача у Московському інституті театрального мистецтва імені народного артиста СРСР Йосипа Кобзона.
Визнання та значення діяльності Олександра Голобородька
Олександр Голобородько посів важливе місце у розвитку вітчизняного драматичного середовища. Його театральне життя нараховує близько 20 ролей у таких виставах, як «Річард ІІІ», «Діти Ванюшина», «Царське полювання» та інші. Водночас у кіно він взяв участь у понад 70 роботах, серед яких найвідомішими вважаються «Битва за Москву», «Контрудар», «Близнюки», «Кодекс мовчання», «Полювання на асфальті», «Стратегія перемоги» тощо. За свою діяльність він був нагороджений Державною премією СРСР, званням Заслуженого артиста УРСР, Орденом Пошани, Орденом Дружби та іншими відзнаками.
