Уявіть собі зимовий день 26 січня 1984 року у тодішньому Дніпропетровську – саме тоді народилася дівчинка, якій судилося стати невіддільною частиною балетного мистецтва міста. В неї особливий погляд – уважні сірі очі, які ніби заглядають у саму душу. А її постать! Стрункий стан, бездоганна постава, стриманість у кожному русі – коли рухається, то ніби пір’їнка, що злегка підіймається вітерцем. Далі на dneprovskiye.
Між іншим, її ім’я має глибоке коріння – поєднує латинську та грецьку семантику з французьким значенням “сонячний малюк”. І повірте, це ім’я цілком відповідає сутності цієї дивовижної жінки – Поліни Миколаївни Смирнової, артистки балету Дніпровського академічного театру опери та балету.
Від дівчинки-мрійниці до професійної балерини: неочікуваний шлях до “Терпсіхори”
Щиро кажучи, у родині Смирнових палких шанувальників хореографії не було. Але, погодьтеся, яблуко від яблуні… Батько Поліни, Микола Іванович Тимощенко, хоч і працював лікарем-педіатром, завжди мав тягу до прекрасного – з юнацтва захоплювався кіно та був відданим шанувальником репертуару тогочасного Дніпропетровського театру російської драми імені Максима Горького. Уявіть собі, він не лише займався штангою та був пристрасним автолюбителем, але й власноруч побудував два будинки для своєї родини! От вам і різнобічна особистість!
А мати, Ніна Олексіївна, за професією кухар, у свій час серйозно захоплювалася спортивним орієнтуванням. До речі, кулінарні таланти Поліна успадкувала саме від неї – вона готувала так само смачно й вигадливо, як і мама. Її чоловік Олександр теж має хист до кулінарії. В родині також є старша сестра Оксана, яка обрала шлях викладача математики.
Неймовірно, але факт: Поліна почала свій балетний шлях досить пізно – у десять років! “То що ж змусило дівчинку зацікавитися таким складним мистецтвом?” – запитаєте ви. А все почалося з природної допитливості та випадкової інформації про існування танцювальних гуртків у тодішньому Палаці культури Ілліча. Є така англійська приказка: “What is worth doing at all is worth doing well” – “Що варто робити взагалі, те варто робити добре”. Ця життєва філософія, здається, була закладена в характері Поліни з самого дитинства.
Можете уявити – спочатку вона спробувала себе в кількох самодіяльних колективах, але справжнє захоплення прийшло в ансамблі “Терпсіхора” під керівництвом Світлани Петрівни Довгопятової. Там юна Поліна вперше відчула магію класичного танцю: розтяжка, виворіт, пуанти, пачки – все те, що робить балет таким виразним і неповторним.
Як же пощастило юній Поліні! Довгопятова була не просто талановитим педагогом, але й щиро відданою своїй справі наставницею. Часто водила своїх підопічних на вистави до Дніпровського театру опери та балету, пошепки розкриваючи їм професійні секрети хореографічного мистецтва. Це розпалювало в дівчинці справжню пристрасть до танцю. І ось, після року навчання, коли Поліні виповнилося одинадцять років, вона наважилася спробувати себе в балетній школі при театрі.
Невтомна праця та скромні можливості: секрет справжнього професіоналізму
Повірте, це не було легким рішенням. За сучасними мірками, десять-одинадцять років – це вже запізно для початку серйозної балетної кар’єри. Сучасне покоління дітей віддають на гімнастику вже в чотири-п’ять років, щоб вчасно розвивати необхідні фізичні дані. Але, знаєте що? Поліна з дитинства вирізнялася своєю тихою впертістю та дорослістю мислення. Навіть коли вона вступала до хореографічної школи театру, то відчувала сильне хвилювання: візьмуть – не візьмуть? Узяли! Щоправда, одразу повідомили про її “середні можливості”, але додали дуже важливі слова: “Працюй насамперед зі своїм розумом – і отримаєш результат”.
І так воно й сталося. З 12-13 років юних балерин вже почали вводити у вистави. Поліна запам’ятала свій перший досвід як необхідність абсолютного контролю за кожним рухом. Що цікаво, великою кількістю ролей вона не була розпещена – маленька за зростом дівчинка підходила не для всіх партій поряд із дорослими артистами.
Якщо чесно, вона завжди відверто визнавала свої “скромні природні дані” для балету. Але, і це надзвичайно важливо, вона вважає, що їх можна напрацювати – чим, власне, й займалась протягом наступних років. І хоча як артистка вона залишається в кордебалеті, її роль у театрі важко переоцінити.
Тільки уявіть собі: з 2002 року Поліна працює артисткою балету Дніпровського академічного театру опери та балету. Паралельно вона закінчила Дніпровський театрально-художній коледж (клас Алли Миколаївни Петріної) і Херсонський державний університет за спеціальністю “педагог хореографії, художньої культури, етики й естетики”. Це ж треба мати таку наполегливість і любов до своєї справи!
Між сценою та класом: дванадцять років подвійного життя
А от що дійсно вражає – це той період, коли Поліна поєднувала роботу в театрі з викладанням у балетній школі. Цей процес неймовірно розкрив, окрилив та порадував її, адже вона могла реалізувати своє нереалізоване в учнях. Подумайте тільки: вранці репетиції, ввечері вистави, а вдень – заняття в школі. І так тривало цілих дванадцять років!
До речі, дуже цінним в педагогічному підході Поліни є її вміння чесно й відверто говорити учням про їхні здібності: хто працює на межі можливостей, той і має результат. Якщо працюєш і маєш бажання, результат винагороджує й зі скромними можливостями. Її педагогічне кредо просте, але ефективне: “На сьогодні твої результати такі. Але кожен може більше, ніж сам собі уявляє, тобто продовжуємо трудитися”.
Між іншим, саме в театрі Поліна знайшла свій справжній дім. Там вона з неймовірним захопленням та пієтетом дивилася на своїх викладачів – Ганну Михайлівну Гриднівську, яка отримала балетну професію у Воронежі, працювала в кордебалеті, та соліста Олега Олексійовича Грачова. Вони не лише танцювали в трупі театру, але й одночасно виховували нове покоління, у тому числі й майбутніх солістів. І ось, подумати тільки, сама Поліна належить до старшого покоління артистів, які виховують нові таланти.
Гармонія життя: родина, сцена і філософія руху вперед
Навіть найвідданіші своїй справі, як Поліна, рано чи пізно мають обирати. Після дванадцяти років нещадного графіка вона вирішила змінити пріоритети й віддати перевагу родині, залишивши викладацьку діяльність. У тому ритмі вона лише ночувала вдома, а потрібно було рухати сина.
До речі, про сина. Олег – серйозний, але при цьому життєрадісний та активний хлопчина (очевидно, пішов у маму своєю вдумливістю!). Разом із батьком він займається бойовими мистецтвами та виявляє неабиякий інтерес до точних наук. З цікавістю дивиться всі вистави за участю мами, хоча перевагу надає сюжетним, де є пригоди та ігрові сцени, наприклад, “Корсару”. Техніка також його стихія. За словами мами, йому “дуже важливо все зрозуміти, згадуючи Бориса Пастернака, дійти до самої суті”.
А що ж за межами родини та сцени? Чесно кажучи, вільного часу у Поліни практично немає, як і окремого хобі. Але коли трапляється можливість, вона любить подорожувати. Також вона з цікавістю слідкує за гастролерами, які приїжджають до Дніпра, та за хореографічними новинами.
А якщо спитати Поліну про сенс її життя? Вона відповідає просто, але глибоко: вона живе зі спокоєм та внутрішнім стрижнем руху вперед. Ця фраза ідеально відображає саму сутність цієї унікальної жінки.
Повірте, після знайомства з Поліною Смирновою світ балету набуває нового виміру. Окрім очевидних складників, праці та відданості, додається ще одна надзвичайно важлива барва – цілісність. Цілісність характеру, підходу до життя, відношення до професії та людей. Вона бере участь у всіх виставах репертуару Дніпровського академічного театру опери та балету і є тим самим “плечем”, як для кордебалетних, так і для солістів.
І знаєте, що найбільше вражає в цій жінці? Повна відсутність метушні та зайвих слів. Її внутрішній спокій та впевненість створюють навколо неї особливу атмосферу – ніби звучання необхідної інтонації камертона. У цьому високому “Смирновському” сенсі, що робить нас досконалими й поза сценою, вона навчає нас найголовнішого – віддаючи перевагу “тут і зараз”, впевнено та спокійно рухатися вперед.