Коли у театральній залі гасне світло, глядач бачить лише те, що відбувається на сцені. За кілька секунд змінюються декорації, актори виходять у нових костюмах, а простір перетворюється на палац, міські вулиці чи східний базар. Проте ця магія народжується задовго до прем’єри. Саме так театри Дніпра готують кожну нову виставу. Поки тривають репетиції, у театральних майстернях художники, кравчині, бутафори та декоратори день за днем створюють світ, який глядач побачить лише на кілька годин. Далі на dneprovskiye.
Про цю роботу небагато знають навіть постійні відвідувачі театрів. Найбільше про життя за лаштунками відкрито розповідає Дніпровський академічний театр опери та балету, де постійно показують роботу кравецького та художнього цехів, знайомлять із людьми, які створюють вистави поза сценою. Там звичайний ескіз поступово перетворюється на масштабні декорації, а рулони тканини – на десятки сценічних костюмів, кожен з яких має витримати не одну виставу.
Невідомі герої театральних гастролей
Наприкінці ХІХ – на початку XX століття Катеринослав був одним із важливих гастрольних міст для українських театральних труп. На місцевій сцені виступали Марко Кропивницький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та інші корифеї. Вистави проходили у театрах і громадських залах, зокрема у Зимовому театрі, куди актори привозили частину сценічного гардероба, а частину костюмів створювали вже на місці.
У своїй статті “Костюм Театру корифеїв: типи і форми (1882–1914 рр.)” дослідниця Ірина Несен згадувала цікаву історію. Під час гастролей трупи Панаса Саксаганського в Катеринославі сталася подія, яка могла зірвати весь театральний сезон. Пожежа знищила сценічний гардероб, без якого продовжувати виступи було неможливо. Врятувати ситуацію доручили місцевому кравцю Двоскіну – це єдине прізвище театрального кравця того часу, яке збереглося в документах. Він очолив групу майстрів, які за короткий час відновили весь гардероб трупи.
Як створювали театральні костюми у Катеринославі?
Катеринослав був великим торгівельним центром, тому театральні майстри не відчували гострого дефіциту тканин, а досвідчені місцеві кравці допомагали готувати нові образи для гастрольних постановок. На той час професія художника театрального вбрання лише почала формуватися. Перші професійні ескізи з’явилися у 1903 році, коли до цієї роботи долучився відомий художник Сергій Васильківський.
Найчастіше зі сценічним одягом розв’язували проблему так:
- купували готові складники народного вбрання на ярмарках;
- шили костюми власноруч, чим займалися актори або їхні родини;
- замовляли частину речей у місцевих театральних кравців.
В основі більшості сценічних костюмів був справжній народний одяг та пишне вбрання з фабричної тканини. Лише для урочистих або історичних постановок використовували дорожчі матеріали: парчу, оксамит і шовк, які допомагали підкреслити статус персонажів і зробити сценічний образ більш ефектним.
Як народжуються сценічні речі?
Кожна п’єса починається не зі сцени, а з аркуша паперу. Художник-постановник спочатку створює ескізи, визначає колірну гаму, форму декорацій і те, як вони взаємодіятимуть із простором сцени та світлом. У Дніпровському академічному театрі опери та балету над такими проєктами працює художник-постановник Костянтин Пінчук – лауреат міської мистецької премії імені Анатолія Ареф’єва. Його завдання полягає не лише у створенні виразного сценічного образу, а й у тому, щоб кожен елемент можна було втілити в реальних матеріалах і використовувати під час вистав.
Що враховують під час створення декорацій:
- відповідність ескізу режисерському задуму;
- розміри сцени та можливості сценічної механіки;
- вагу конструкцій і швидкість їхнього монтажу;
- вплив сценічного освітлення на кольори та фактури;
- міцність матеріалів, розрахованих на десятки вистав.
Після затвердження художнього рішення до роботи долучається група художників-постановників. У Дніпровському академічному театрі опери та балету її очолює Вадим Логачов, який відповідає за те, щоб авторські ескізи перетворилися на повноцінні сценічні конструкції. У цій роботі важлива кожна деталь: декорації мають бути достатньо міцними, щоб витримувати багаторазові монтажі, і водночас – легкими, аби їх можна було швидко змінювати між сценами. Саме тому за лаштунками поєднуються художній задум, інженерний розрахунок і точна робота виконавців, які глядач зазвичай не помічає.
Як шиють речі для сцени сучасні майстри?
У Дніпровському академічному театрі опери та балету одяг для вистав не замовляють. Його створюють у власному кравецькому цеху, де кожен образ формують під конкретного актора. Одним із наймасштабніших проєктів 2020-х років називають балет “Корсар”. На підготовку костюмів для цієї постановки майстрині витратили 7 місяців.
Пошили 119 костюмів, тільки на один балетний знадобилося близько 15 метрів фатину. Деякі речі потребували особливо кропіткої роботи:
- оздоблення виконували вручну;
- кожне вбрання проходило кілька примірок;
- окремі образи створювали за індивідуальними лекалами.
Найбільшим випробуванням для кравчинь залишається балетна пачка. Зовні вона здається легкою, але складається з багатьох шарів фатину, які потрібно зібрати так, щоб вони тримали форму та не заважали танцювати. Не менш складним був костюм султана Саїд-паші. Майстрині мали зробити так, щоб халат виглядав об’ємним, добре сидів на акторі. Саме з таких деталей і складається робота за лаштунками.
Нові постановки – нові виклики
Після завершення однієї прем’єри театральні майстерні майже одразу беруться готувати наступну. У травні 2025 року Дніпровський академічний театр опери та балету представив мюзикл “Моя чарівна леді”. Над костюмами та декораціями працювала художниця-постановниця Вікторія Алхімова-Котова, а режисером і балетмейстером-постановником став заслужений актор України Максим Булгаков. Перед майстрами стояло завдання відтворити атмосферу Лондона початку XX століття, тому кожен сценічний образ мав відповідати епосі й водночас – залишатися зручним для акторів.
Ще масштабнішою за кількістю декоративних деталей стала робота над балетом “Аладін” на музику Олександра Родіна. Для цієї постановки у театрі створили:
- 50 унікальних сценічних образів;
- 30 головних уборів;
- використали 2300 камінців і бусин;
- оздобили костюми 80 аркушами золотої поталі.
Усі декоративні елементи майстри кріпили вручну. Така робота забирає набагато більше часу, ніж створення самого костюма, адже кожен камінець чи елемент оздоблення мають триматися протягом кількох сцен. Тому підготовка до прем’єри для театральних майстерень є не менш відповідальною справою, ніж репетиції для акторів.
Що відбувається після прем’єри?
Для глядача прем’єра означає початок сценічного життя, а для театральних майстерень – новий етап роботи. Після кожного показу костюми оглядають, адже навіть одна вистава може залишити сліди: десь розходяться шви, в іншому місці губиться ґудзик чи прикраса. Перш ніж вбрання повернеться до гардеробної, його чистять, ремонтують і готують до наступного виходу на сцену.
Так само доглядають і за декораціями. Великі конструкції після завершення вистави розбирають або переміщують до місць зберігання, а перед наступним показом знову монтують на сцені. Щоб цей процес проходив швидко та безпечно, кожен складник має своє місце розташування.
Після вистави театральні майстерні виконують й чимало іншої кропіткої роботи:
- чистять і прасують сценічний одяг;
- оглядають декорації перед наступним монтажем;
- готують реквізит до чергового показу.
Поки актори приймають оплески, за лаштунками вже думають про наступну виставу. Саме тому робота кравчинь, художників, бутафорів і декораторів не має фіналу. Вона триває постійно: між прем’єрами, репетиціями й показами, щоб кожна вистава була для глядачів бездоганною.
За кожною виставою – десятки майстрів
Театральна сцена починається задовго до першого дзвінка. Поки актори повторюють ролі й готуються до виходу, у майстернях народжуються костюми, з’являються ескізи декорацій, а звичайні тканини поступово перетворюються на вбрання королів, герцогів і казкових персонажів. Саме так театри Дніпра готують вистави, які згодом збирають повні зали.
Робота художників-постановників, кравчинь, декораторів рідко опиняється в центрі уваги. Проте саме вони створюють основу, без якої не було б ані історичного Лондона у “Моїй чарівній леді”, ані східної казки “Аладін”, ані масштабних сцен “Корсара” та багатьох інших вистав. Саме завдяки цим людям театри Дніпра щоразу відкривають перед глядачами нову історію на сцені.
Джерела:
- https://dramicom.dp.ua/about/
- https://www.radiosvoboda.org/a/news-dnipro-teatr-100-richchya/29516395.html
- https://www.opera-ballet.com.ua/about-us/
- https://dnipro.tv/news-dnipro/zi-shveinoi-maisterni-na-velyku-stsenu-iak-narodzhuiutsia-teatralni-kostiumy/
- https://gorod.dp.ua/news/243079
- https://nashemisto.dp.ua/2026/01/06/dniprovskyi-akademichnyi-teatr-opery-ta-baletu-zaproshuie-na-prem-ieru-baletu-aladdin-3/
- https://eportfolio.kubg.edu.ua/data/conference/6331/document.pdf