Співець козацької слави Адріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року на хуторі Веселий Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. На книгах Адріана Кащенка зростало декілька поколінь українців. Дізнаємось більше про цього талановитого романіста кінця XIX- початку XX століття, письменника, книговидавця, просвітнього і культурного діяча. Далі на dneprovskiye.info.
Його любов до Вітчизни, сповнена почуттям національної гідності, відданості рідному народові. Романтичні настрої творів письменника перегукуються з мушкетерськими мотивами французької літератури та возвеличують героїзм, звитягу, лицарство козаків.
Адріан Феофанович Кащенко – один з основоположників літературного напряму, що висвітлює історію нашого регіону в художніх творах. Його творчість набула романтичного відтінку зображенню минулого, представивши історичні події в особливому світлі. У своїх повістях та оповіданнях він прославив козацьке братерство, виокремивши його героїзм, звитягу та відданість Батьківщині й побратимам.
Біографія талановитого письменника
Адріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року в Катеринославській губернії, на хуторі Веселому, що належав його батькові. Рід Кащенків веде свій лік з часів розквіту Запорізької Січі та славних походів на турків. З цього волелюбного племені походив Адріан Кащенко, який підростав на землі, напоєній легендами, думами, розповідями старих дідів про запорізьку вольницю, про перемоги козацтва в боротьбі з татарами.
Батько Адріана, Феофан Гаврилович, був небагатим поміщиком. В юності Феофан Гаврилович брав участь у військових кампаніях на Кавказі у складі російської армії. У Адріана було четверо сестер і четверо братів. Проте батьки зробили все, щоб діти здобули гарну освіту. Двоє молодших дітей – Микола та Адріан прославили своє прізвище: Микола Кащенко став ученим, засновником і директором Київського ботанічного саду, Андріан – українським етнографом, письменником і видавцем.
Восени 1867 року батьки привезли маленького Адріана на підготовчий клас Катеринославської гімназії. Навчання Адріан Феофанович розпочав разом із братом, разом вони проживали у квартирі родичів, перебуваючи далеко від рідної домівки та опіки. Попри любов до читання, тямущому й працьовитому Адріану в гімназії було досить складно, офіційна наука не цікавила його, а була неймовірним тягарем. Після третього курсу він залишає навчальний заклад, не опанувавши гімназійний курс. Далі на Адріана Кащенка чекав новий етап в освітньому процесі…
Адріан не закінчивши класичної гімназії, вступив до юнкерського училища, згодом прослужив кілька років офіцером. Після цього вступив на посаду контролера в поїздах – найнижчу за службовим рангом. На той же час припадає і його одруження. Молодята мешкали в невеликому дерев’яному будиночку, який Адріан Кащенко придбав у Катеринославі. Невдовзі раптово померла мати Адріана і він забрав уже старого батька і доглядав його до самої смерті.
Працював на залізниці в Пермі та Петербурзі, а вже в Туапсе дослужився до генеральського чину.
Причина смерті та поховання за козацьким звичаєм
Адріан Кащенко повернувся в рідне Придніпров’я у 1914 році. Останні роки його життя були дуже продуктивними. Він стає власником видавництва і друкує на власні кошти свої та чужі твори, працює заступником голови товариства “Просвіта”. У ці роки свого життя він закінчив і опублікував “Оповідь про славне Військо Запорозьке низове”. Помер письменник 16 березня 1921 року. Його поховали за козацьким звичаєм, а траурна процесія простягалася на багато кілометрів.
Життя, насичене нескінченними переїздами, матеріальна скрута, постійний брак часу на улюблену творчу працю, душевні переживання і сум за рідною землею, величезні перевантаження останнього року виснажили фізичні сили письменника, внаслідок чого в нього стався інсульт. Адріану Кащенку так і не вдалося одужати, і 29 березня 1921 року він помер.
Володар чуйного розуміння думок представників козачого братства
Перший свій твір Адріан Кащенко надрукував у 1883 році. Ця невеличка книжечка називалася “Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не говори” і стала першою, надрукованою українською мовою на Наддніпрянщині.
Недарма Кащенка називають Літописцем Запорозької Січі, письменник свої твори писав із великим піднесенням і романтичним запалом і присвятив їх славному минулому рідного народу (“Запорозька слава”, “На руїнах Січі”, 1907-й рік, “Під Корсунем”, “Зруйноване гніздо” та інші). Головна праця його життя – “Розповідь про славне Військо Запорозьке низове” – стала бестселлером.
Літературна спадщина письменника досить велика. Після смерті Кащенка дослідник його творчості Петро Єфремов підготував до друку шість томів творів Адріана Феофановича. У період радянської влади в Україні після 1933 року книги Кащенка потрапили під заборону, яка тривала майже шістдесят років.
Критики поділяють твори Кащенка на дві групи. В основу типології покладено ставлення письменника до творчого завдання та цільової аудиторії повістей.
Так, до першої групи відносять “Під Корсунем”, “Борці за правду”, “У запалі боротьби”, “Зруйноване гніздо”. Характерна риса цих творів – ґрунтовність в описі історичних подій і психології героїв, розгорнутий сюжет.
Друга група – популяризаторські твори. Цільова аудиторія цих повістей – читачі, які знайомляться з темою вперше, а також – діти та підлітки.
Письменник створив цілу галерею героїв. Це сильні, мужні, шляхетні люди, готові за Батьківщину і своє козацьке братерство піти на смерть і ворожі тортури.
Майже все своє життя художник працював над книжкою “Розповіді про славне Військо Запорозьке низове”. Для неї Адріан Кащенко зібрав велику кількість документів, карт, фотографій тих місць, де були розташовані колишні Січі. Цей твір є документом, у якому зібрано дуже цінний матеріал. Книжка вийшла трьома виданнями: у 1917-му, 1918-му та 1919-х роках.
Земля, просочена безсмертною славою
Крім історико-психологічних повістей, Адріан Кащенко пише й історико-географічні нариси. Центральна тема цих творів – ставлення до природи. Письменник із болем спостерігає за тим, як гине природа від рук людей. Адріан Кащенко бачить тісний зв’язок між знищенням природи та духовним занепадом народу:
“Швидко, невпинно біжить час. Рік за роком відходять у вічність минулого і забирають із собою не тільки людей, свідків колишніх подій, а й зовнішні ознаки колишнього життя і природи… І те, чого ми через свою недбалість не хочемо бачити сьогодні, того вже не зможемо побачити завтра” (А. Кащенко).
У 1916 році, вже маючи проблеми зі здоров’ям, Адріан Кащенко здійснив мандрівку Дніпром та його притоками. Зібраний матеріал ліг в основу нарису “Великий Луг Запорізький”. У цьому творі письменник проводить масштабне історико-географічне дослідження і доходить висновку: якби не було Великого Лугу, то не існувало б і запорожців, бо втрималась би у XV-XVI та, навіть, у XVII століттях на низу Дніпра невелика християнська громада – серед численних татарських орд.
Письменник тонко відчув невблаганність часу і вразливість природи: його улюблені місця пішли під воду після побудови дамб. Але кожен із нас може доторкнутися до незайманої природи, яку описав Адріан Кащенко у своїх творах.
Адріан Кащенко – вірний син свого краю. У творах він чуйно зображував як історичні події та постаті, так і природу рідного краю.