Покоління Розстріляного відродження сформувалося у відповідь на панування тоталітарного режиму в Україні. Воно було покликане посприяти науковому та культурному піднесенню нашого народу в умовах масових репресій та переслідувань інтелігенції. Одним з найбільш яскравих представників літературного осередку руху вважається Валер’ян Підмогильний – катеринославський письменник та перекладач. Він посів визначальне місце серед українських прозаїків того часу. Далі на dneprovskiye.info.
Життєвий шлях та літературне становлення Валер’яна Підмогильного
Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року у селі Чаплі Катеринославської губернії. Він походив з бідної селянської родини місцевого поміщика та працівниці господарства графа Воронцова-Дашкова.
Навчальний шлях хлопця розпочався у церковнопарафіяльній школі, а продовжився у Першому катеринославському реальному училищі у 1910 році. Тоді ж він занурився у написання пригодницьких оповідань до учнівського видання, серед яких найпопулярнішим вважається “Важкі питання”. Успішно здобувши середню освіту у 1918 році, він вступив до Катеринославського університету на математичний та юридичний факультети. Через складне матеріальне, соціальне та політичне становище студент був змушений залишити навчання. Його перші відомі літературні роботи “Гайдамаки” та “Ваня” з’явилися на сторінках катеринославського журналу “Січ” у 1919 році. Просування в опануванні російської, німецької та французької мови дозволило Валер’яну Підмогильному обійняти посаду викладача у місцевій, а потім і павлоградській школі.
Залишивши рідний край у 1921 році, він переїхав до Києва та працевлаштувався бібліографом у Книжковій палаті. Через фінансову скруту юний літературознавець опинився у Ворзелі Київської губернії, де викладав українську мову та політосвіту. У тому ж році він познайомився з Катериною Червінською – акторкою Київського українського музично-драматичного театру. Одружившись з нею, він повернувся до столиці, де працював редактором у видавництві “Книгоспілка”. Завдяки активній письмовій діяльності Валер’яна Підмогильного станом на 1922 рік вже було опубліковано цикл “Повстанці” та книжку оповідань «В епідемічному бараці».
Його громадська діяльність відобразилась у членстві в “Асоціації письменників”, з якої згодом виокремилось літературне угруповання “Майстерня революційного слова”. Ставши співредактором журналу “Життя й революція” у 1925 році, літературознавець до кінця десятиліття опублікував низку своїх робіт, серед яких “Іван Босий”, “Комуніст”, “Військовий літун”, “Проблема хліба”, “Таїс”, славнозвісний роман “Місто” та інші.
Через розвиток пригнічення діяльності української інтелігенції подружжя Підмогильних переїхало до Харкова у 1930 році. Там письменнику вдалося стати частиною команди видавництва “Література і Мистецтво”, а пізніше представляти видавництво “Рух” як консультант з іноземної літератури. Попри обмеження публікації оригінальних творів, він активно працював над перекладом творів Дені Дідро, Клода Адріана Гельвеція, Оноре де Бальзака та Анатоля Франса.
8 грудня 1934 року його заарештували, звинувативши в участі у терористичній організації проти партії. 3 листопада 1937 року Валер’яна Підмогильного розстріляли разом з іншими в’язнями у Сандармосі.
Пам’ять про Валер’яна Підмогильного та його роль у літературному каноні
Валер’ян Підмогильний залишається знаковою фігурою в історії української літературної та перекладацької діяльності. Його творчий доробок протягом життя гідно оцінювався такими товариствами та виданнями як Книжкова палата України імені Івана Федорова, “Книгоспілка”, “Життя й революція”, “Література і мистецтво” і “Рух”. Пам’ять письменника було вшановано найменуванням вулиць у Києві та Ворзелі на його честь.
