Український кінематограф постав наприкінці 19 століття під впливом технічного розвитку знімального обладнання. Одним з його основоположників вважається Данило Сахненко – катеринославський кінооператор та кінорежисер. Далі на dneprovskiye.info.
Життєвий шлях та творчий розвиток Данила Сахненка
Данило Сахненко народився у 1875 році на Катеринославщині. Припускається, що хлопчик перебував під вихованням фельдшера Катеринославської класичної чоловічої гімназії Федора Сахненка у селищі Мандриківка.
Ознайомившись з діяльністю кінопідприємця Георга Зайлера, він став на творчий шлях у його електробіоскопі. Розпочавши роботу над забезпеченням руху плівки на майданчику, Данило Сахненко опанував професію кіномеханіка у 1906 році. Через 2 роки він обійняв посаду хронікера на французькій фірмі “Пате” за пропозицією одного з керівників. Тоді ж катеринославський хронікальний фільм “Перший випадок холери в нашому місті” ознаменував творчий дебют митця. Наступна вдала робота хронікера 1910 року про повінь на Дніпрі забезпечила його власним знімальним апаратом.
Це згодом дозволило його команді заснувати “Південноросійське синематографічне акціонерне товариство Сахненко, Щетинін і Ко” – перше українське кінопідприємство. Для власного виробництва художніх картин Данило Сахненко також очолив Південноросійське ательє “Родина” у Катеринославі. Винятково на власній ініціативі та внесках творчий колектив розпочав свою роботу у садибі дистриб’ютора фільмів Щукіна, яка слугувала місцем для проживання та кінолабораторією. Незабаром світ побачив “По Дніпру”, “Грандіозні дніпровські пороги” та “Запорізьку Січ” – перший український ігровий кінофільм. У зніманні останньої роботи взяв участь Дмитро Яворницький як консультант та постачальник історичного реквізиту.
Під час виступів трупи театру Миколи Садовського на літній сцені Катеринослава у 1911 році оператор Данило Сахненко зафільмував такі видатні вистави, як “Наймичка” І. Карпенка-Карого та “Наталка Полтавка” І. Котляревського. Протягом 1912-1914 років фільмографія “Південноросійського синематографічного акціонерного товариства Сахненка, Щетиніна і Ко” збагатилася низкою робіт, серед яких “Любов Андрія”, “Мазепа” та “Богдан Хмельницький”.
Через грошові невдачі на шляху до популяризації своєї діяльності митець разом з командою був змушений залишити розвиток класичного українського кінематографа. У період Першої світової війни почали виходити такі комедії та пропагандистські матеріали середнього ґатунку, як “Грицько Голопупенко”, “Геройський подвиг сестри-жалібниці Римми Іванової”, “На славу російської зброї” та інші.
У 1920 році Данило Сахненко переїхав до Ростова-на-Дону, де працевлаштувався кінооператором у Першій кінній армії – найвищому оперативному підрозділі кавалерії РСЧА. Наступного року він повернувся до рідного міста як представник Катеринославської філії Кінокомітету. З 1925 року до кінця життя митець працював у Всеукраїнському фотокіноуправлінні у Харкові. У цьому ж місті він помер та був похований у 1930 році.
Визнання впливу Данила Сахненка на український кінематограф
Данило Сахненко вважається одним з найбільш провідних новаторів раннього українського екранного мистецтва. Визнавши важливість його діяльності, народна кінематографічна спільнота здійснила реконструкцію стрічки “Запорізька Січ”, документальний фільм про життя оператора та режисера, а також присвоїла його ім’я Всеукраїнському кінофестивалю “Дніпро Cinema”. Пам’ять митця була вшанована меморіальною дошкою та вулицею у Дніпрі на його честь.
