Олексій Коваль – самобутній талант, що вийшов з народу. Виходець із села зміг передати найпрекрасніші звуки природи, які не кожному дано було відчути. Свої твори талановитий музикант писав, використовуючи давній, священний народний інструмент – кобзу-бандуру. Про життя і творчість видатного бандуриста з Дніпропетровщини розповімо детальніше на dneprovskiye.info.
Дитинство та юність музиканта
Видатний бандурист, майстер кобзарського мистецтва, народний умілець та краєзнавець Олексій Коваль народився у березні 1909 року в селі Підгороднє в багатодітній родині хліборобів.
Сім’я жила небагато, тож вже у підлітковому віці бандурист потрапив до німецької колонії, а згодом перейшов до колгоспу.
Попри труднощі, Коваль навчався в школі, він встиг закінчити шість класів. Тоді хлопчик активно брав участь у художній самодіяльності, виступав у Підгороднянському клубі, грав в оркестрі на домрі.
Наставниками майбутнього бандуриста були відомі на той час кобзарі односельці Іван Лященко, Іван Бут та Феодосій Часник із Катеринослава.
Примітно, що хлопчик попри юний вік цілий рік за будь-якої погоди ходив пішки 15 км до міста Катеринослава, щоб потрапити до свого вчителя Ф. Часника на заняття. Молодий кобзар став першим послідовником свого вчителя.
Старання вихідця з Дніпропетровщини дала свої плоди, і дуже скоро пішла добра слава про кобзаря Коваля. У 18 років він самостійно змайстрував бандуру за кресленнями Гната Хоткевича, поширюючи свою творчість у рідному краї.
У 1930 році Олексія Коваля призвали до лав робітничо-селянської Червоної Армії, а за три роки після демобілізації, він працевлаштувався на металургійний завод ім. Лібкнехта.
Від підприємства його направили працювати піонервожатим у школу. Там Коваль викладав учням столярну справу, про яку добре дізнався від батька. Без відриву від роботи молодий педагог встиг закінчити курси кіномеханіка, після чого перейшов працювати за фахом у рідному селі.
У 1935 році Олексій Коваль одружився з учителькою А. А. Гуліною, пізніше в них з’явилися на світ двоє доньок – Алла та Леся.
У 1939 році Олексій Коваль зустрівся з академіком Д. І. Яворницьким, якого називали на той час “Кобзарським батьком”. Ця зустріч відіграла важливу роль у житті бандуриста. Прослухавши кобзарські пісні під бандуру у виконанні Олексія Коваля, Яворницький відзначив, що музикант потішив його душу. Він закликав бандуриста не занепадати духом, адже його пісні та манера їх виконання не можуть бути непотрібними.
Академік запропонував бандуристу сміливіше йти до людей, виступати перед широким загалом, а не обмежуватися виступами лише у своєму селі.
Насамкінець зустрічі Яворницький подарував Ковалю книжки, де він міг переглянути різні варіанти кобз, а можливо, й створити таку кобзу, що прославиться як скрипка Страдіварі. Він наголосив, що головне – вірити в себе, у свій талант та у свої можливості, адже підстави для того незаперечні.
Розмова з Д. І. Яворницьким справді додала Олексію Ковалю наснаги, щоб удосконалюватися в улюбленій справі – як у кобзарстві, так і в майстерності бандур.
Після цього в бандурах, які Коваль робив своїми руками, постійно з’являлися нові елементи – як у звучанні, так і в декоративному оздобленні.
Олексій Коваль робив бандури з таким натхненням, ніби бачив, що перед ним Дмитро Яворницький, живий, захоплений, такий простий та душевний, ніби найрідніший батько.
Участь у Другій світовій війні
У 1941 році бандуриста Олексія Коваля мобілізували на фронт, але навіть взявши гвинтівку до рук, він не зрадив кобзі, а забрав її з собою на фронт.
Служив бандурист у саперній роті. Пізніше він розповідав, що йому щодня доводилося дивитися в очі смерті, але з кобзою він ніколи не розлучався.
У нелегких умовах у перервах між боями Олексій Коваль знаходив потрібне дерево, видовбував його, а потім прикріплював струни, і знову починала лунати незмінна пісня кобзаря з Підгороднього, що кликала солдатів на битву з ворогом.
У перервах між боями, на привалах та у вільний час бандурист виступав перед однополчанами. Іноді перед атакою кобзар співав пісні на вірші Шевченка, були в його репертуарі й народні думи про козацьку звитягу, плач невільниць-дівчат, вивезених до Німеччини.
Пізніше про воїна-бандуриста розповіли генералу, і він особисто прийшов до бліндажа, де був Олекса Коваль, щоб попросити його зіграти якусь веселу пісню, щоб від серця відлягло.
Кобзар заграв і заспівав українських пісень. Тоді генерал був захоплений і велів пошити для Коваля козацький одяг для імпровізованих концертів.
Після війни Олексій Коваль згадував, що грав на кобзі, навіть коли лежав у шпиталі після поранення обох ніг під Севастополем. Щойно музикант встав на ноги, він зробив кобзу та влаштовував концерти для своїх поранених товаришів.
Після оздоровлення Олексій Коваль знову вирушив на передовий фронт. Музикант брав участь у боях, захищаючи Одесу, Сталінград, Кавказ, брав участь у взятті Кенігсберга, штурмі Берліна, розписався на Рейхстазі.
Пізніше Олексій Коваль був нагороджений 9 медалями, серед яких нагороди “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За оборону Сталінграда”, “За взяття Кенігсберга”, “За взяття Берліна”.
Повернення додому
Додому з війни Олексій Коваль повернувся у 1946 році, й одразу пішов працювати в Підгородньому кіномеханіком у клубі. Крім того, Коваль надалі очолював ансамбль бандуристів, який виступав на обласних і районних концертах, олімпіадах, не раз отримував нагороди.
Олексій Коваль працював кіномеханіком у селищному кінотеатрі ім. Шевченка майже 40 років, аж до пенсії. Він завжди невтомно й самовіддано працював, тож завдяки йому та зусиллям інших кінопрацівників, кінотеатр став улюбленим місцем відпочинку селян. Бандурист завжди дбав про культурний відпочинок мешканців.
Перед сеансом усі охочі могли послухати виступи художньої самодіяльності та самого Коваля з бандурою, зустрітися з передовиками сільського господарства, знатними людьми району, послухати цікаві бесіди на суспільно-політичні теми. Повідомлення про Коваля друкували в газетах й на плакатах. Наприклад, на одному плакаті розмістили портрет кіномеханіка, додавши напис “Рівняйтеся на передових”.
У 1966 році Олексія Коваля було нагороджено орденом “Знак пошани” за участь у художній самодіяльності агіткультбригади та досягнення під час роботи в кіномережі.
Робота в краєзнавчому музеї
Олексій Коваль – організатор і перший директор історико-краєзнавчого музею на громадських засадах. Саме він працював над питаннями щодо відродження музею, разом зі своїм односельчанином, теж бандуристом О. Солодким, із захопленням працював над створенням експозиції музею.
Бандурист самостійно проводив ремонт приміщення, а потім ходив по селу збирати експонати. Дуже цікаво музикант проводив екскурсії, під час роботи в музеї часто згадуючи Д. І. Яворницького, його пам’ять. Особливо він виявляв інтерес до старовини, історії рідного краю.
Примітно, що Олексій Коваль знав історію кожного експоната, завжди багато розповідав, і речі немов оживали перед очима відвідувачів. Працював він із глибокою любов’ю до всіх скарбів матеріальної культури предків.
Олексій Коваль встиг самотужки виготовити понад 30 бандур із різного дерева: груші, осокоря, верби. Найбільше він любив точити інструменти з червоної верби, адже це дерево дрібне, гнучке, не псується від вологи та сонця.
Крім виготовлення бандур, видатний музикант займався різьбленням. Займатися виготовленням побутових предметів, як от ложки, миски, горнятка, чашки тощо, він почав, ставши пенсіонером, адже раніше на це часу не вистачало.
Речі, зроблені “золотими руками” Олексія Коваля, набували декоративно-мистецького характеру, адже він демонстрував високу майстерність у різьбленні та розписі.