Багатьох талановитих земляків XX століття сучасні дніпряни майже не згадують, хоча саме на їхніх роботах зростало не одне покоління. Ці прізвища ніби розчинилися в історії, одне них – Михайло Шапіро. Цей режисер все життя працював у тіні великих студій, проте його ідеї та праці залишили слід у радянському кінематографі. Визнання митцю подарувала казка – відома у Радянському Союзі “Попелюшка”, де головну роль зіграла акторка Яніна Жеймо. Фільм вийшов на екрани у 1947 році й одразу зачарував мільйони дітей та дорослих. Далі на dneprovskiye.info.
Про те, як хлопець з українського міста мріяв про казку
Михайло Шапіро народився у Катеринославі у 1908 році, з дитинства його приваблювала сцена. Граючи у шкільних виставах, переконувався, що це – незвичайна можливість оживляти історію перед глядачами. І почав шукати свої способи зробити це якнайкраще. Музика, театр, сцена – все це стало для нього підготовкою до служіння кіно, де згодом навчився керувати водночас кадрами, акторами та сюжетом.
У 1925 році юнак перебрався до Ленінграда, де вступив до технікуму екранного мистецтва. Потім навчався на кінофакультеті Інституту історії мистецтв. Там Шапіро остаточно сформував свій стиль: точність, увагу до деталей і вміння бачити важливе у звичайних речах. Після навчання швидко відзначився на театральних сценах і у “Радянському кіно”, де почав писати сценарії та випробовувати свої сили як режисер.
Від документального кіно до чарівних історій
Михайло Шапіро працював із різними темами. Його режисерський шлях почався з “Пісні про метал” у 1928 році, такі теми були центральними у серії партійних замовлень. Далі вийшли “Гарячі дні” у 1935 році, де Шапіро виступав як співрежисер, “60 днів” у 1940 році та кіноконцерт у 1941 році. І хоча Шапіро демонстрував увагу до деталей, вміння працювати з акторами та фільмувальною групою, повноцінне керування процесом фільмування йому не доручали.
Свою любов та захоплення українським фольклором режисер зміг передати у кінострічці “Черевички”, яка вийшла у 1944 році. Разом із Надією Кошеверовою Шапіро написав сценарій та вдало екранізував гоголівську “Ніч перед Різдвом”. Михайла завжди приваблювали магія та містика фольклору, тонка іронія й поетика гоголівського світу. “Черевички” яскраво продемонстрували те, як режисер зміг перетворити класичний текст на живу, чарівну історію, яка захоплювала глядачів від першої до останньої хвилини.
Боротьба з вітряками
Успіх і визнання до Михайла Шапіро прийшли з “Попелюшкою” – казкою, яка захоплювала тисячі дітей в усій Європі. Над фільмом Михайло Григорович працював разом зі сценаристом Євгеном Шварцем. Дивовижний, наївний, веселий фільм вийшов на екрани у 1947 році. Задача перед творцями стояла нелегка: сфільмувати казку у Ленінграді, який ще не оговтався від ран голоду, бомбардувань та блокади. Крім того, проєкт двічі намагалися заборонити радянські лідери. На їхню думку, ідеологічні погляди багатьох учасників були досить сумнівними, щоб дозволити їм брати участь у фільмі.
Михайлу Шапіро закидали, що він одружений із Жанною Гаузнер – родичкою Льва Троцького. Художник Микола Акімов був учнем білого емігранта Юрія Анненкова, композитор Антоніо Спадавеккіа – іноземцем з Італії, який вперше працював у радянському кіно. Акторський склад додавав ще більше напруги: Попелюшку мала грати Яніна Жеймо, яка була полькою за національністю, а принца – Олексій Консовський, чию родину репресували. Але врешті-решт творчій групі вдалося відстояти свій склад та взятися до роботи.
Про те, як створювали казку
Режисеру Шапіро доводилося боротися не лише з ідеологічно керованими чиновниками, а й із матеріальними труднощами. Художник по костюмах Тетяна Левицька не мала нічого, що годилося б на казкові вбрання для королівського балу. Фільмувальна група приносила з дому все, що хоч якось могло зарадити ситуації. Більшу частину вбрання шили з оксамитових та велюрових штор.
Дуже допоміг “подарунок” – конфісковані у Берлінському театрі 3000 костюмів, частину яких передали команді фільму. Але найбільшу проблему – вбрання Попелюшки та Феї-хрещеної – розв’язала акторка Фаїна Раневська. Вона привезла з Праги обрізки шифону та кристали чеської біжутерії, з яких створили унікальну сукню Попелюшки та діадему Феї. Славнозвісні кришталеві черевички довелося робити з органічного скла. Тому Яніна Жеймо з’являлася у них на екрані лише на кілька секунд. Але цього вистачило, щоб головний символ казки запам’ятався глядачам.
Магія казки про Попелюшку
Успіх сценаристів і акторів підтвердило те, що фільм миттєво став одним із лідерів прокату. У 1947 році його побачили близько 19 мільйонів глядачів. “Попелюшка” підкорила не лише Радянський Союз, а й Європу та Азію. Критики захоплювалися талантом Жеймо, а одна німецька газета писала, що Яніна сама здавалася чарівною феєю, яка провела дорослих у світ дитячих мрій.
За задумом авторів, сюжет мали фільмувати на кольорову плівку, і художник Микола Акімов вже створив яскраві ескізи костюмів, декорацій, ілюстрації до казки “Попелюшка”. Але брак бюджету змусив працювати з трофейною чорно-білою німецькою плівкою. З роками архівна копія фільму постраждала, її навіть кілька разів реставрували. І лише у 2009 році кіноказку повернули до життя повністю: зробили у кольорі понад 120 000 кадрів. Результат титанічних спроб глядачі змогли оцінити у січні 2010 року.
Великий екран і нові виклики
Успіх “Попелюшки” відкрив для Михайла Шапіро нові можливості: йому довірили режисерське крісло у масштабніших проєктах. У 1955 році він створив історичний фільм “Михайло Ломоносов”, де поєднав точність документального підходу з драматичною силою біографії видатного вченого. Наступного року з’явився пригодницький фільм “Шукачі”, а у 1959 році Шапіро екранізував “Загадка Н.Ф.І. та інші усні оповідання Іраклія Андронікова”, демонструючи здатність працювати з різними жанрами та матеріалами.
У 1960-х роках Михайло Григорович продовжив режисерські експерименти. На екрани вийшли “Хлоп’ята з Канонерського”, які показували повсякденне життя молоді. “Каїн XVIII” та “Катерина Ізмайлова”, випущені у 1960-х роках, стали доказом, що Шапіро здатен створювати гострі та драматичні історії. Його режисерський почерк відчувався в усьому: точні сцени, живі персонажі, уважність до деталей і вміння тримати глядачів у напрузі. Так, після успіху “Попелюшки” Шапіро був змушений постійно доводити, що не випадково здобув довіру студії.
Між магією кіно та реальністю
Режисерський стиль Михайла Шапіро завжди відрізнявся увагою до деталей, він вмів цікаво фільмувати будь-яку історію. Актори згадували, що для нього кожна деталь мала значення: рухи виконавців ролей, декорації, світло й навіть звук. Особливо Михайла Григоровича приваблювали казки та легенди, де було легко експериментувати з уявою, магією та гумором.
Шапіро вмів поєднувати фантастичне з реалістичним: у його фільмах життя героїв завжди сприймалося як справжнє у живих і динамічних сюжетах. Він приділяв багато уваги тому, щоб глядачі повірили у світ, створений камерою та уявою режисера. Саме завдяки такому підходу його “Попелюшка” та “Черевички” навіть через десятиліття після прем’єри продовжують дарувати дітям чарівність казки.
Пам’ять про магію Шапіро
Михайло Григорович пішов у засвіти у 1971 році, залишивши після себе багату колекцію радянських фільмів. Найвідоміші його роботи й у XXI столітті реально відшукати в інтернеті, де вони мають свого глядача. А ще залишаються найкращими зразками радянського кіномистецтва для студентів вишів. Так, ці кінострічки не можуть змагатися з сучасними екранізаціями популярних казок, але все одно приваблюють талановитою грою акторів, сюжетами, виразними деталями та епізодами. Напевне, про це думав режисер Михайло Шапіро, мріючи, щоб створені ним казки пережили його самого. Так і сталося. Цей талановитий уродженець Дніпра вже вкотре довів світу просту істину від українців: справжній успіх приходить лише тоді, коли поєднуються талант і наполегливість.
Джерела: