Соліст оркестру “Престиж” Євген Токолов: підкорений Україною

Серед талановитих музикантів Дніпропетровщини часто згадують соліста оркестру Дніпровської обласної філармонії імені Леоніда Когана Євгена Токолова. Хлопчина з простої робітничої сім’ї став віртуозом фагота, доля вела його за руку зі сходинки на сходинку, допомагаючи долати численні перешкоди. Створений Токоловим у середині минулого століття квінтет духових інструментів “Престиж” під його керівництвом неодноразово виступав у Європі, брав участь у 13 фестивалях і часто повертався з нагородами. А гарну музику у чудовому виконанні пан Токолов завжди називав відмінною підтримкою для духовного та фізичного здоров’я. Далі на dneprovskiye.info.

Перше знайомство з музикою

Євген народився у січні 1940 року у місті Дмитрієв-Льговський Курської губернії. У родині дуже любили співати, батько гарно грав на гармошці, іноді на свята приходили на співочі посиденьки сусіди. Коли почалася Друга світова війна, Євгенко був занадто малий, але на все життя запам’ятав звучання німецьких гармошок, яке лунало з ворожих окопів. Тоді хлопчина ще не розумівся ані у формах, ані у стилях, але мелодика й вібрації назавжди врізалися у пам’ять. Нелегкими видалися для родини повоєнні роки, коли Євгенку доводилося братися за важку роботу нарівні з дорослими. У 6 років він навіть навчився водити трактор американської фірми “Фордзон”. Згодом жартував, що тому й обрав фагот, бо його звуки дуже нагадували “голос” тракторного мотора. 

Як інструмент знайшов майбутнього музиканта?

Родині Токолових пощастило: батько повернувся з фронту живим. Горів у танку, отримав важке поранення, однак до рідного дому дістався. Саме з легкої руки батька почалася музична кар’єра Євгенія. У 1948 році тато зустрів однополчанина Михайла Островського запропонував йому оселитися неподалік. Новий сусід і помітив у хлопця здібності до музики, бо сам добре грав на скрипці. Хоча всі чоловіки у родині мали робітничі професії, батьки не стали заперечувати, аби син навчався музики.

Інструментом обрали акордеон, бо його привіз із війни дядько Євгена і не треба було купувати. Знайшли й вчителя. Хлопець трохи соромився свого захоплення, вчився грати крадькома, щоб товариші потім не дражнили білоручкою. Але заняття з вчителем дали результат: у 16 років Токолов вже грав на акордеоні Моцарта. Після закінчення школи подав документи до Курського музичного училища, але на курс баяна не пройшов, бо тоді віддавали перевагу фронтовикам. І тоді фахівці запропонували Євгену духове відділення, а інструментом обрати фагот.

Студентські роки та знайомство з Україною

Фагот Токолов взагалі побачив уперше в училищі й гадки не мав, як за нього братися. Але доля й тут допомогла. Вчителем здібного юнака став музикант найвищого класу Григорій Адріанов. Євген взявся до занять настільки затято, що навіть “переграв” м’язи обличчя. Тоді таку хворобу не лікували, треба було лише чекати, доки м’язи самі відновляться. Був ризик відрахування з училища, але доля й тут допомогла. Токолову дозволили продовжити навчання за теорією, а повернутися до практики вже тоді, коли одужає. Відновлення обличчя забрало близько року, але студент не покладався тільки на удачу. Захопився спортом, у 1957 році став чемпіоном Радянського Союзу з кульової стрільби. Паралельно отримав 3 розряд зі спортивної гімнастики, багато грав у баскетбол.

Коли Євген навчався на 4 курсі, його вчитель Григорій Адріанов був змушений піти з роботи. Здобувати диплом юнаку довелося під керівництвом педагога-трубача Брудського, який хоч і мав величезний досвід, фаготу не знав. Тому осилював науку Токолов практично самотужки. Потім вирішив отримати вищу освіту і у 1959 році поїхав подавати документи до Харківської державної консерваторії (сучасного Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського). Україну побачив уперше, і вона одразу підкорила молодого музиканта своїм колоритом, природою, мовою. Вирішив залишитися тут назавжди і слова дотримав.

Створення квінтету “Престиж”

Фото: перший склад квінтета “Престиж”

Здібного юнака прийняли до консерваторії, фагот тоді вважався не дуже популярним інструментом, тому у такому музиканті були зацікавлені. Коли навчався на 2 курсі, то вже паралельно працював у Харківському симфонічному оркестрі. Отримав житло, з’явилася родина. Саме тоді, на хвилі успіху, почав замислюватися про створення власного музичного колективу. 

І тут доля знову вирішила наділити подарунком. У 1964 році у Дніпропетровську проводився перший Всесоюзний музичний фестиваль мистецтв, у якому Євгену Івановичу запропонували взяти участь. Це був дуже масштабний на той час захід, із залученням диригентів, музикантів, солістів з усього Радянського Союзу. У фестивалі взяв участь і відомий радянський диригент, легендарний Натан Рахлін, який одразу звернув увагу на гру Токолова. Євген зарекомендував себе відмінно, по завершенню фестивалю одразу отримав запрошення на роботу від Дніпровської філармонії. Там Токолову і вдалося реалізувати свою мрію – створити квінтет духових інструментів “Престиж”. Дебют був успішним, колектив одразу почали запрошувати у турне, учасники провели понад 5 000 концертів у Радянському Союзі та за кордоном. “Престиж” став першим колективом у країні, який виконував твори українських авторів, зокрема Бориса Лятошинського, Ігоря Шамо, Гліба Таранова, Геннадія Ляшенка.

Роль оркестру в житті Токолова

Завдяки створенню цього колективу та вмілому керуванню, Євген Іванович виділився з когорти радянських музикантів. Його ім’я внесли до енциклопедії видатних виконавців на духових інструментах СРСР, що на той час було дуже вагомим досягненням. Цьому визнанню сприяло й те, що у 1977 році “Престиж” став лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу симфонічних оркестрів Радянського Союзу. Згодом за чудову оркестрову сольну діяльність і роботу у квінтеті Токолов був відзначений званням заслуженого артиста України. 

Навіть у складні 1990 роки колектив продовжував концертувати. За час своєї роботи “Престиж” виступав із такими легендарними співаками, як Ісаак Дунаєвський, Авраам Хачатурян, Дмитро Кабалевський. Високу оцінку майстерності учасників і керівника давали відомі музиканти Давид Ойстрах, Леонід Коган, Мстислав Ростропович. У 2006 році оркестр здобув звання академічного. Неодноразово “Престиж” виступав із концертами у престижних залах Прибалтики, Білорусі, Італії, Іспанії. Фірми звукозапису “Мелодія” та “Аудіо Україна” випустили декілька дисків із записами різних творів у виконанні цього гурту.

Відданість своїй музі

 

Євген Токолов керував оркестром майже 50 років, називав себе кадетом від музики, бо служив їй все своє життя. Коли у 1997 році ліквідували філармонію, на деякий час перебрався з оркестром до Будинку органної та камерної музики, де працював органним майстром. Повернення до філармонії стало однією з найважливіших подій у його житті, бо музикант теж активно боровся за збереження однієї з головних царин музики Дніпра. Чимало його спогадів про минуле сповнені гумору, добра, іронії. Часто згадував педагогів і однокурсників Харківської консерваторії, для душі писав вірші, епіграми, неодноразово публікував статті про Леоніда Когана, молодих виконавців свого музичного закладу. Став співавтором кількох видань з історії Дніпровській філармонії.

На думку Євгена Токолова, які б не були часи, музика завжди пануватиме у світі, бо вона не лише дарує насолоду, а й лікує душу та тіло. За часів його дитинства музикантів вважали білоручками, тому він і соромився свого захоплення музикою. Бо прагнув бути як усі. І лише з роками зрозумів, який це величезний труд: кропіткий і щоденний. Певен, що йому є, чим пишатися і що залишити після себе Дніпру. Місту, яке він полюбив у юності і залишився вірним йому назавжди.

Квести у Дніпрі від Dream Club: пригоди, що запам’ятовуються дітям

Розважальний Комплекс № 1 у Дніпрі, компанія Dream Club, дарує дітям захопливі пригоди. Тут створюють події, які часто обирають як подарунок для дитини, коли...

Dnipro Art Street: культурний діалог минулого та сучасного просто неба

У нашому місті представити творчість майстрів минулого та теперішнього просто неба вдалося Мистецькому провулку Dnipro Art Street. Поєднуючи сучасні художні форми з історичною пам’яттю,...
..... .