у промахнувся мимо звітного депутатського крісла під куполом на Грушевського.
Провівши роботу над помилками, Волинець почав активно працювати на протестному «фронті»: він почав з’являтися на різних акціях протесту біля Кабміну, Верховної Ради та Офісу Президента.
У 2018 році під час протесту шахтарів під Кабінетом Міністрів Волинець вліз у бійку, яку затіяли нардеп Сергій Шахов і міністр вугільної промисловості Ігор Насалик. Згодом поліція звинуватила Михайла Яковича в нападі на міністра, хоча справа швидко «зам’яли», але зате попіаритися все ж вдалося.
Нудьгуючим без яскравих видовищ шахтарям дуже сподобалося, що хтось сміливий таки штовхнув міністра, з посадою якого за старою холопською традицією ототожнюється все погане. Міністр, до речі, виявився не промах – і вже через секунду невмілий забіяка ретирувався з черговим синцем, який він згодом гордо демонстрував при першій можливості.
Профспілка жартома
У Незалежної профспілки гірників України за багаторічну історію існування результат роботи по суті близький до нуля. Чому так відбувається? Ймовірно, справа в тому що Михайло Волинець завжди вмів домовлятися з власниками підприємств і окремими впливовими людьми за спиною у шахтарів.
Основною метою Михайла Яковича завжди були непрофільні доходи, які профлідери осередків витягували від своєї діяльності. Ці доходи – плата власників і керівників державних шахт за утримання в покорі колективу. Виражалася вона або в другій зарплаті і/або в допуску до пограбування підприємства шляхом поставок продукції (за завищеними цінами), реалізації його майна (за заниженими цінами) і т.д. Частина цих грошей йшла на прокорм мережі провокаторів-дармоїдів.
Найяскравішим прикладом є взаємовідносини НПГУ з держпідприємством «Макіїввугілля». Керівником профкому на підприємстві був Анатолій Акімочкін. Він же – заступник Волинця по Конфедерації та профкому гірників, вважається найбагатшим Профлідер. П’ять років керівником ДП «Макіїввугілля» (Донецька область) був такий собі Станіслав Толчин. Підсумок його господарювання ознаменувався боргом до бюджетів всіх рівнів в розмірі 180 млн. грн. У тому числі до міського бюджету Макіївки – 20 млн. грн., до Пенсійного фонду – 200 млн. грн. А також кримінальними справами щодо розтрати держмайна в особливо великих розмірах, від яких Олексій Толчин ховається в Ізраїлі з 2011 року.
Але в якийсь момент раптово профспілка підприємства горою стає на захист колишнього директора і навіть намагалася організувати страйк у зв’язку з його звільненням. І це незважаючи на те, що керівництво підприємством Толчиним супроводжувалося багатомісячними невиплатами заробітної плати колективу! Про це профспілка ніколи не говорила вголос публічно. Причина проста – Анатолій Акімочкін був наближений до управління підприємством і фінансово обласканий директором-мародером. Він – учасник його сумнівних фінансових схем на підприємстві, постійний гість пиятик і толчіновських вечірок в нічних клубах і фешенебельних ресторанах. А шикарний автопарк директора держпідприємства з «Феррарі», «Ягуарів», «Бентлі» і «Мерседесів» завжди був до послуг профспілкового боса Михайла Волинця.
Останні пару десятиліть між Акімочкіним і Волинцем встановилися міцні ділові відносини. По суті, перший грав роль тіньового гаманця профспілкового лідера. А другий забезпечував своєму підлеглому дах для сумнівних фінансових операцій і при вирішенні особистих питань. Наприклад, завдяки протекції Михайла Волинця, син Акімочкіна двічі уникнув кримінального переслідування за делікатним статтями «грабіж» і «незаконний обіг наркотиків».
Професійний рейдер в обличчі профспілок
Працею на благо діючих роботодавців не вичерпується діяльність профспілок Волинця. Вони переходять на послуги потенційним керівникам і власникам. Іншими словами, втягуються в рейдерську діяльність, яка буйним цвітом розцвіла на початку 2000-х.
Є численні свідчення того, що Михайло Волинець в минулому брав гроші у професійних рейдерів для того, щоб за допомогою шахтарських страйків шантажувати власників шахт і змушувати їх продавати підприємства за безцінь новим господарям.
Для рейдерської діяльності Михайлом Волинцем засновується спеціальний профспілка «Захист справедливості». Назва не випадкова – улюбленим прийомом рейдерів під обличчям профспілок стає відбирання підприємства через «захист прав трудящих».
Захист полягав в розповсюдженні провокаційних чуток серед колективу проти керівництва. Це соціальне невдоволення грало роль димової завіси, під покровом якої проходила рейдерська атака на підприємства і організації. Іноді профспілкові провокатори обмежувалися шантажем існуючого керівництва і власників і за певний прайс прибиралися геть.
«Організація «Захист справедливості» виявилася в епіцентрі рейдерських операцій відносно підприємств і установ. Це завод «Мінетек» (спеціалізується на виробництві продукції для залізниць, шахт, ГЗК), ВАТ «Запорізький кабельний завод», Музей народної архітектури і побуту України, Павлодарське відділення Фонду соціального страхування, ВАТ «Лисичанськвугілля», «Торф України», і ін. Також профспілки нерідко задіювали для імітації народного невдоволення при зміні директора заводу ім. Малишева. Аналогічним чином Волинець співтовариші намагалися діяти на метзавод ім. Ілліча, зображуючи невдоволення мас директором Юрієм Бойком», – пише «Україна кримінальна» в статті «Михайло Волинець: в «підтанцьовці» «вугільних генералів».
Але і це ще не все. У деяких випадках Михайло Якович, отримавши гроші від рейдерів і почавши страйк, йшов вже до власників шахт і вимагав у них грошей, обіцяючи припинити страйки підконтрольних йому шахтарів.
У 2011 році «Українська правда» звинуватила Михайла Волинця в тому, що він таким чином обіцяв Ринату Ахметову припинити страйки, які сам же і почав на його шахтах. Всі звинувачення Михайло Якович звичайно ж заперечує.
Але іноді він був поблажливий до цілком побутового рейдерства – координував захоплення столичних об’єктів нерухомості.
Наприклад, в 2008 році він в супроводі якихось «спортсменів» намагався захопити будівлю в центрі Києва (вул. Велика Васильківська, 65). Народний депутат командував спортивними молодчиками, а ті здійснювали спроби проникнути на територію і навіть пробували розпиляти огорожу. Атаку зупинив приїзд співробітників правоохоронних органів.
У тому ж році Волинець виявився в центрі іншого рейдерського захоплення приміщення, дії проводилися за аналогічною схемою, але при цьому постраждали дільничний міліціонер і співробітник виконавчої служби.
Гра по-крупному
Мандат народного депутата відкрив Михайлу Волинцю небачені раніше можливості. Так, в одному з інтерв’ю він сам прямо повідомив, що йому пропонували хабар під час однієї з його попередніх каденцій у Верховній Раді в розмірі 400 тисяч доларів. Пояснюючи журналістам, чому ж він не взяв ці гроші, Михайло Якович туманно пояснив, що, мовляв, іншій його колезі пропонували хабар в сумі 7 мільйонів доларів. Створюється враження, що цим інтерв’ю Михайло Волинець дає зрозуміти своїм потенційним хабародавця, що його недооцінили – і за велику суму він готовий до співпраці.
«Я розмовляв з одним своїм колегою … йому депутат з Партії регіонів приніс сім мільйонів доларів. Потім виявилося, що людина по дорозі вкрала мільйон. Вісім виділяли для цієї людини», – нарікає Михайло Якович.
І з одного боку, начебто хабара до глибини душі чесний Волинець не бере, з іншого – ось же одноплемінникові з БЮТ пропонували в 17 разів більше грошей, з третьої – одноплемінника фактично обікрали, що не донісши всю хабар. І чи то смуток тут присутній за товариша по партії, у якого вкрали частину хабара (цікаве формулювання, до речі), то чи радість, що цього самого товариша теж трохи обікрали.
Для освоєння хабарів та інших фінансових ресурсів (що надходили зокрема від директорів підприємств і рейдерів) Михайло Волинець засновує ряд офшорів. Зокрема, компанію «Хіллстоу Лімітед» на Віргінських островах. Компанія заснована українським ТОВ «РА Сіті Груп». Співзасновниками виступають дочка і зять Волинця. Частина відмитих грошей з офшорів інвестуються в нерухомість в Сполучених Штатах Америки, де зараз проживає частина родини профспілкового боса.
І знову починається бій!
Бурхлива діяльність профспілкового лідера завжди була на виду у «потрібних» людей – і в 2019 році фортуна знову посміхнулася Михайлу Волинцю, який вчасно надів маску страждальця за права робітників. Політик таки пройшов в Раду за списками ВО «Батьківщина».
Тепер він не знижує градус своєї активності і продовжує з’являтися на вуличних акціях, висвітлює на своїй сторінці в Facebook все шахтарські протести (як на Донбасі, так і на Західній Україні), дає коментарі ЗМІ і всіляко позиціонує себе якщо не як безпосередній лідер робочих, то, в крайньому разі, співчуваючий.
Хоча слід зазначити, що прямим посередником між владою і протестуючими Волинець не поспішає ставати. Показовий приклад – ситуація з останнім страйком в Кривому Розі. На думку нардепа, вимоги протестуючих шахтарів Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК) є обґрунтованими, а сам протест – результат дій менеджменту, керованого одним із власників. Проте, у багатьох склалося враження, що Волинець просто підбурює робітників до продовження страйку, діючи не як профспілковий лідер, який повинен допомогти робітникам правильно організувати акцію відповідно до законодавства, спробувати вирішити питання з керівництвом, уникаючи крайніх заходів. Що до випадку з КЗРК, тобто відомості, що деяким робочим пропонувалося неофіційне фінансову винагороду за участь в акціях протесту.
Якщо ж взяти до уваги, що КЗРК є підприємством, на якому зійшлися інтереси Ріната Ахметова (СКМ) і Ігоря Коломойського (т.зв. «група Приват»), то не варто навіть гадати, на чиєму боці в черговий раз виступає професійний профспілковий агент .
Замість епілогу
Непослідовність і «неохайність» професійного провокатора Михайла Волинця, як стверджують поінформовані джерела, стала причиною відповідного до нього ставлення з боку членів Незалежної профспілки гірників України. В НПГУ зараз сформувалися дві «фракції». Одні підтримують лідера організації, а інші навідріз відмовляються брати участь в аферах депутата, оскільки побоюються бути використаними в політичних цілях, а потім опинитися наодинці зі своїми проблемами.
Всім відомо, що період економічної кризи – це зоряний час для профспілок, адже людей можна легко вивести на соціальні протести, здавши профспілкові маси в оренду зацікавленим особам і партіям, при цьому за відсутність результату бурхливої діяльності ніхто питати не буде.
Важливим є те, що вміння зібрати масовку для протестної акції (хоч студентів, хоч пенсіонерів, хоч скривджених шахтарів) завжди буде в ціні. А тим більше, якщо замовник отримує три в одному: організатора мітингів, експерта для ЗМІ і забіякуватого нардепа-провокатора. Що ж до обов’язків профспілки відстоювати права шахтарів – а хто взагалі сказав, що профспілка комусь щось винна?
І останній нюанс. Михайло Волинець є беззмінним головою Профспілки гірників України вже 25 років. Чи не занадто це довгий термін для обирається посади в неприбутковій громадській організації, в якій за статутом вибори нового голови повинні проходити один раз в 2-3 роки? Немає сумнівів, що Михайло Якович фактично приватизував профспілку, зробивши її своїм особистим бізнес-проектом.