Ім’я видатного українського композитора та справжнього творця національного мистецтва Віталія Кирейка знане далеко за межами України. Його творчість – це не просто ноти, а історія, яка пульсує у кожному акорді, душа українського народу, викладена у музиці. Народний артист України, лауреат премій імені Миколи Лисенка та Івана Нечуя-Левицького Віталій Кирейко залишив яскравий слід. У 1977 році він здобув звання Заслуженого митця, а згодом – Народного артиста Української РСР. Та головне те, що його визнання й у XXI столітті продовжує жити не лише у почесних званнях, а й у серцях слухачів і виконавців, на сценах театрів і в класах консерваторій. Далі на dneprovskiye.info.
Музика крізь пекло і світло
Віталій народився у грудні 1926 року на Дніпропетровщині, у сім’ї, яка вела свій рід від запорізьких козаків. Батько Дмитро був вчителем української мови та самоуком-музикантом, організовував хори у селах, де працював. Через ті хори малий Віталій уперше почув і закохався у музику Лисенка, Леонтовича, Вериківського. Особливо глибоко запали йому у душу “Пряля” і “Дударик”. З дитинства хлопчик мав особливий слух: кожна людина асоціювалася у нього з мелодією. Уява перетворювала риси характеру на музичні образи, барви, інтонації. Батько навчив нотної грамоти, гри на скрипці та фісгармонії, приносив додому твори Шопена, Чайковського, Глінки. Вони з’являлися у сімейній бібліотеці завдяки натхненній праці, бо ноти доводилося переписувати вручну. І Віталій із радістю долучався до цієї справи.
З 14 років почав писати власні мелодії. У 17 років наважився надіслати свої твори до Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів УРСР. І його запросили на прослуховування до столиці. Навесні 1944 року Віталій став студентом Київської державної консерваторії імені Чайковського і вчився так натхненно й наполегливо, що почав отримувати іменну стипендію імені Римського-Корсакова. Однак талант Кирейка не обмежувався лише звуками. Він умів бачити світ крізь палітру й слово – малював, писав вірші, захоплювався літературою. Особливу роль у формуванні його музичного світогляду зіграли виступи Державного українського народного хору під керуванням Григорія Верьовки. Тоді музика почала набувати для нього не лише естетичного, а й життєвого сенсу.
Її величність музика
Після блискучого завершення п’ятого курсу консерваторії Кирейка залишили в аспірантурі, а потім запросили до викладацької роботи. Паралельно Віталій вивчав історію, літературу, філософію, іноземні мови, бо розумів, що музика не лише народжується з натхнення, а й проростає з культури. У 25 років він став членом Спілки композиторів України, захистив кандидатську дисертацію. Першим великим симфонічним твором стала “Українська симфонія” де кожен звук був сповнений любові до рідної землі.
Композитор Кирейко добре знав і любив українські пісні. Саме ця любов сформувала його унікальну авторську мову – поетичну, філософську, насичену фольклорними алюзіями й водночас – новаторську. У написаній музиці народні теми не просто звучали, а переживали нове життя та набували нового сенсу. Велику славу принесла Віталію Кирейко створена опера “Лісова пісня”, де брало за душу не тільки награвання Лукаша. Усе в ній: від лібрето до музики було зіткане з любові до української поетичної традиції. Прем’єру у Львові 1958 року критики назвали відкриттям нового виміру в українській сценічній музиці, філософською притчею про свободу духу і вибір між світом людським і світом вічним.
Композитор, що грав на струнах душі
Пізніше Віталій Кирейко знову звернувся до української літератури, створивши драматичну оперу “У неділю рано…” за повістю Ольги Кобилянської. У ній він тонко та виразно змалював трагедію гуцульського життя, гірку, але глибоко людяну історію, яка народилася з народної пісні-балади. Коли на зламі 1960-х років українська музика почала шукати нові голоси, Віталій Кирейко одразу запропонував новий музичний твір. Його опера “Марко у пеклі”, написана за сатиричною п’єсою Івана Кочерги, стала зухвалою й талановитою відповіддю на виклики часу. У ній поєдналися пекельна сатира, філософія та блискучий гумор, композитор вперше звернувся до гротеску як до потужної зброї художнього впливу.
Опера вирізнялася свіжістю гармонічної мови, оригінальністю хорової драматургії, неймовірною точністю у змалюванні образів, а головне – глибоким драматизмом сатири. Кирейко зумів не просто перенести сюжет на партитуру, а змусив персонажів говорити сучасною емоційною мовою. На жаль, жоден театр України не наважився тоді її поставити. Та попри ігнорування, твір “Марко у пеклі” залишився в історії української опери як сміливий і новаторський твір, який випередив свій час.
Оперна тиша і балетна гроза
Віталій Кирейко не обмежувався оперою. Невдовзі він звернувся до балету і зробив це з тією ж емоційною точністю й творчою пристрастю. Першою спробою стала постановка за повістю Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”, у цьому балеті Кирейко заглибився у гуцульський фольклор, передав психологію героїв, їхню самотність, біль і світлу віру в кохання. Критики писали, що його музика стала продовженням поетичної мови першоджерела. У жодного композитора не вистачало сміливості взятися за цю тему, а Кирейко наважився і зміг здивувати музичний світ.
Після “Тіней забутих предків” з’явилися нові сценічні твори: “Відьма” – балет за мотивами творів Шевченка, філософсько-драматична “Оргія” за Лесею Українкою, “Сонячний камінь”, де ожили легенди Донеччини. Кожна з цих постановок ставала глибоким осмисленням суті людського буття, коли герої боролися за любов, правду, право бути собою. Особливо знаковим для українського музичного життя став скрипковий концерт Віталія Кирейка, де звучали чудові симфонічні варіації. Композитор продемонстрував не лише інструментальну техніку, а й тонке відчуття драматургії. Музика концерту розвивалася як внутрішній монолог – то стрімкий і пристрасний, то сповнений тиші й світлої задуми. За цим твором відчувалися глибокий інтелект і людяність. Залишив маестро й дивовижні фортепіанні твори, в яких поєдналися драматичне та ліричне, класична форма й особисті хвилювання.
Композитор, який відкрив сцені душу українського народу
Твори Віталія Кирейка не залишалися у межах України, його музика подорожувала Європою, знаходячи своїх слухачів у різних країнах. Насамперед у тих, де слов’янська душа та фольклорні інтонації були зрозумілими та близькими. Польща стала однією з перших держав, де твори композитора знайшли жвавий відгук. Там із зацікавленням сприймали його хорову та камерну музику – мелодійно насичену, ліричну, сповнену національного колориту, яка природно вписувалася у багатий музичний контекст Центральної Європи. Не менш щиро зустрічали творчість Кирейка у тодішній Чехословаччині, зокрема Празі та Братиславі.
Його симфонії, камерні композиції та хорові обробки звучали і в Німеччині – насамперед у тодішній НДР. В Угорщині до творів Кирейка теж виявляли щирий інтерес, бо місцеві виконавці помічали у його музиці риси, близькі до власної традиції: яскравий мелодизм, емоційність, образність. Згодом твори українського композитора почали з’являтися і в західноєвропейських програмах. У Відні, Трієсті, Римі, Парижі, Женеві – всюди, де збиралася українська діаспора, і звучали українська мова та пісня, можна було почути й музику Віталія Кирейка. Найчастіше це були його обробки народних пісень, камерні та фортепіанні твори – ті, що найповніше передавали український настрій і душу.
Геній Віталія Кирейка
Кирейко вмів вкладати у кожну сонату не лише структуру, а й живу емоцію, тому його музика говорила серцем. У всьому, що створив Віталій Кирейко – опері, симфонії, балеті чи романсі – відчувається щось потужне, чисте, українське. Його твори – це не лише нотний текст, а й відкритий голос композитора, який продовжує звучати крізь невблаганний час. Маестро з Дніпропетровщини пішов з життя у 2016 році, залишивши багату спадщину, яку високо цінують у сучасному музичному світі України і за кордоном. Чим підтвердив безсмертний постулат про те, що все змінюється, але музика – вічна.
Джерела: