Бандура – практично єдиний український інструмент, який не загубився у минулому, а отримав друге життя у XXI столітті. Сталося це завдяки музикантам-ентузіастам, які працювали й творили у Дніпрі. У цьому переліку – заслужена працівниця культури України, професорка кафедри народних інструментів Дніпровської академії музики імені Глінки Світлана Овчарова. Вона прославилася як талановита аранжувальниця творів для бандури. Написані талановитою педагогинею праці мають попит у музичних колах і вільно продаються в інтернеті. Далі на dneprovskiye.info.
Від дитячого захоплення музикою до професії
Світлана Овчарова народилася у лютому 1960 року у Дніпропетровську. Батьки були інженерами-конструкторами, але дуже любили класичну музику. Вдома часто слухали концерти, а коли збиралися гості, то обов’язково знаходили час на арії з відомих опер. Тому не дивно, що Світланка змалечку закохалася у музику. Коли дівчинці виповнилося 6 років, педагоги помітили видатні музикальні здібності. Як малу приймали до музичної школи, вчителька сказала батькам, що бачить у ній майбутню студентку консерваторії. Ці слова добре запам’ятала Світлана і поставила за мету досягти бажаного.
Під час вступу до тодішнього Дніпропетровського музичного училища імені Глінки дівчина блискуче склала іспит із сольфеджіо, впоралася зі складним диктантом. Талант абітурієнтки помітила відома музикознавиця Аріадна Поставна і запропонувала перейти на музично-теоретичне відділення. Але викладачка по класу бандури, керівниця відомого ансамблю “Чарівниці” Лідія Воріна зуміла відстояти цінний кадр. Тоді вона ще не знала, що талановита дівчина замінить її на посаді керівниці і зможе підняти ансамбль на новий рівень.
Перші успіхи у музичній освіті
Але навіть великий талант, як діамант, вимагає обробки. І Світлана старалася. З першого ж року навчання почала перекладати класичні твори для бандури соло, аранжувати українські народні пісні та популярні на той час сучасні. Після першого курсу талановитій студентці запропонували паралельно навчатися на диригентсько-хоровому відділенні ДМУ у класі відомого хормейстера Анатолія Кулагіна. Світлана погодилася, опанувала тонкощі хорового мистецтва. Цікаво, що перші аранжування вона робила ще до того, як освоїла теорію інструментування. Коли Кулагін дізнався про це, був неабияк здивований вродженому відчуттю дівчини.
Сама Світлана згодом згадувала, що найулюбленішим композитором завжди у неї був Йоганн Бах. Тому саме його твори першокурсниця взяла до перекладу соло для бандури, спеціально придбала у магазині двотомник раніше не виданих творів композитора. До речі, саме перекладену “Прелюдію” виконала на вступному іспиті до Київської державної консерваторії імені Чайковського, чим неабияк здивувала викладачів. Ще на І курсі перекладала твори Моцарта, Брамса, Гайдна. Вони увійшли до підручника Сергія Баштана-Андрія Омельченка “Школа гри на бандурі”, за яким починають навчання всі молоді бандуристи.
Досвід роботи в ансамблі “Чарівниці”
Після завершення навчання у Києві Овчарова повернулася до рідного міста, працювала у Дніпровській Академії музики імені Глінки, де колись навчалася. Керівниця відомого на той час ансамблю бандуристів “Чарівниці” Лідія Воріна у 1985 році запросила талановиту педагогиню до співпраці, й та охоче погодилася. Світлана зуміла не лише зберегти традиції музикування, які заклала Воріна, а й написати багато аранжувань у перекладах різностильової та різножанрової музики для свого ансамблю. Це фактично вивело колектив на новий рівень виконання, чим не могли похвалитися інші колективи України.
Тому не дивно, що коли у 2008 році Лідія Воріна вирішила залишити посаду, то керування гуртом передала саме Світлані Овчаровій. Її напарницею стала художня керівниця Марина Березуцька. Їхній тандем приніс чимало нових перемог і нагород колективу на численних Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах і фестивалях.
Особливості творчої роботи Світлана Овчарової
Паралельно з викладанням у Дніпровській Академії музики імені Глінки Світлана завжди знаходила час для улюбленої творчості. Дослідники її робіт відзначали, що у всіх творах відчувається почерк майстра. Аранжувальниця враховувала обов’язкові темпові контрасти, вишукані гармонії, яскраві ритмічні малюнки, які на сцені створювали ті невидимі оку флюїди, сповнені душевних хвилювань. Але їх відчували глядачі через музику “Чарівниць”. Найбільшу популярність отримали такі твори, як “О, милий мій”, “Ой за гаєм, гаєм”, “За горами, за лісами”.
Сама Світлана пояснювала цей успіх величезним досвідом та кропіткою працею. Але колеги відзначали також вроджений талант аранжувальниці, природний смак і стиль, які даються людині від народження. Однак своїм студентам викладачка Світлана Овчарова більше говорила про творчу роботу та репетиції, наголошувала на необхідності щоденного спілкування з інструментом. Тільки тоді відбудеться перехід від дитячого сприйняття музики до зрілого, відкриється розуміння мистецтва у цілому, а не з одним окремим інструментом.
Також Світлана Валентинівна доклала чимало зусиль, щоб створити ансамбль бандуристів на базі Дніпропетровської філармонії імені Леоніда Когана. Першими учасницями стали випускниці консерваторії імені Глінки, згодом до них приєднався відомий бандурист Лев Рожанський. Для цього колективу Овчарова також створила чимало оригінальних аранжувань та концертних програм, які мали великий успіх на фестивалях у Європі.
Бандурний ренесанс від талановитого дуету
Світлана Овчарова завжди підкреслювала, що значною частиною успіху оригінальних творів колектив зобов’язаний ще й дніпровській композиторці Валентині Брондзі. Удвох вони створили цілий пласт оригінальної музики для бандури, знайшлося місце для цікавих експериментів та несподіваних поєднань з електронними та академічними інструментами. Всі твори увійшли до репертуару, найцікавішими розробками музичні критики називають “Зозулю часу” для флейти, віолончелі, ударних та ансамблю бандуристів, “Відчуття весни” для пан-флейти, флейти та капели бандуристів. Чимало праці вклали авторки у кантату з 6 частин на теми козацьких пісень Дніпропетровщини під назвою “Ішов козак долиною”. А пісня “Дніпро – ріка славетна України” навіть стала візитівкою фестивалю “Дзвени, бандуро!”
Фестиваль “Дзвени, бандуро!” – гордість Дніпропетровщини
Не можна не згадати цей Всеукраїнський фестиваль ансамблів бандуристів, який значною мірою популяризувала Світлана Овчарова. Вперше він проводився у 1996 році за підтримки тодішніх Палацу студентів Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара та Дніпропетровської консерваторії імені Глінки. З кожним роком захід збирав все більше учасників, за роки свого існування фестиваль відвідали понад 300 колективів зі 100 областей України. Приїздили навіть учасники з українських діаспор Нью-Йорка.
Виконували на бандурах і народні, і сучасні пісні, обов’язково – класику, і все це поєднувалося з палким ентузіазмом виконавців. Фішкою заходу став гала-концерт переможців, який неодмінно проводився на Монастирському острові біля пам’ятника Тарасові Шевченку. До речі, багато років поспіль керований Світланою Овчаровою гурт “Чарівниці” посідав призові місця на цьому фестивалі. Найвлучніше схарактеризував захід “Дзвени, бандуро!” ще у 1998 році тодішній директор Школи кобзарського мистецтва у Нью-Йорку Микола Чорний-Досінчук. Він зазначив, що настав зоряний час для уславленого народного інструменту України – бандури, фестиваль підніс кобзарське мистецтво на новий рівень, допоміг завоювати популярність в Україні та за її межами.
І велика заслуга у тому – талановитої аранжувальниці Світлани Овчарової. Жінки, яка не зрадила своїй мрії у складні часи і у 2020 роках продовжує докладати зусиль, щоб кобзарське мистецтво не було втрачене в часи лихоліть російсько-української війни.