Андрій Потапенко – заслужений художник України та відомий своїми роботами майстер пейзажу. У своїх роботах творець хотів передати красу рідної країни, кілька картин присвятив Кавказу та Середній Азії. Про життя видатного художника родом із Дніпра розповімо детальніше на dneprovskiye.info.
Дитинство та юність художника
Народився майстер пейзажу у січні 1925 року, дитинство та юність він провів у селі Дніпрово-Кам’янка на Дніпропетровщині. Батьки майбутнього художника були селянами, а пізніше хлопчик і зовсім став сиротою.
Уже з раннього дитинства його захоплювало малювання, але сам художник згадував, що воно було суворим, адже доводилося всього домагатися наполегливою працею та покладатися тільки на власні сили.
У 1938 році у віці 11 років школяр вступив до Дніпропетровського художнього училища, там він навчався малюванню у М. Паніна та М. Погребняка.
Уже в 1943 році Потапенко пішов на фронт, вступивши до лав добровольців, але незабаром повернувся, отримавши поранення. Проте, пройшовши лікування, він знову повернувся до строю та захищав країну до кінця війни.
Протягом усього життя Андрій Потапенко зберігав стару карту, на якій був позначений його фронтовий шлях. Так, він розповів, як із рідного міста вирушив до Кривого Рогу, а потім на станцію Роздільна. Побував в Одесі, після чого його перекинули в місто Даугавпілс у Латвії. Звідти разом із солдатами майбутній творець дійшов до Мемеля й Кенігсберга.
У травні 1945 року Андрія Потапенка перевели на Далекий Схід, він згадував, як купався в озері Байкал.
Восени 1945 року Потапенко повернувся до Дніпропетровська та відновив навчання у художньому училищі. Серед його вчителів були видатний художник і педагог Михайло Панін, та графік і живописець Микола Погребняк, член катеринославської “Просвіти”. Саме викладачі допомогли перетворити юнацьке захоплення малюванням на пристрасну любов до мистецтва.
Училище талановитий художник закінчив у 1947 році, і влаштувався на роботу в Художньому музеї, де до 1951 року працював на посаді завідувача фондів. Одночасно він був і реставратором, і екскурсоводом.
З 1951 по 1954 роки Потапенко жив та працював у Кисловодську, після чого знову приїхав до Дніпропетровська.
Критики зазначали, що Потапенка можна віднести до покоління художників, на формування особистості та характер творчості яких вплинула саме Друга світова війна.
Перші роботи художника
Творити Андрій Потапенко почав у 1950-ті роки, коли багато подорожував: спершу Україною, а потім Кавказом, Білоруссю, Казахстаном.
Він згадував, що зміг відвідати місця, де проводив роки заслання Т. Г. Шевченко, і саме ці мандрівки стали для нього важливими, адже допомогли сформувати бачення та концепцію творчості.
Митець прагнув не просто передати деталі пейзажів якомога чіткіше, а й надати своїм роботам якомога більше експресії, посилити відчуття від композиції.
У ранніх картинах майстра простежується увага до деталей, тоді як у пізніших картинах вже видно свободу пензля. Пейзажі митець малював з натури і намагався донести до глядача розмаїття природи в усіх її нескінченних проявах.
Завдяки власному баченню картини художника ніби долали межі жанру, стаючи сюжетними творами.
З 1951 року Потапенко почав брати активну участь у всесоюзних і республіканських виставках, також упродовж творчої діяльності провів багато персональних виставок у Дніпропетровську, Верхньодніпровську, Києві, Запоріжжі.
Творчий шлях
Критики та колеги швидко помітили талановитого вихідця з Дніпра і відзначили багато його картин. Серед найвідоміших робіт – пейзажі “Завжди на варті”, “Хліба над Дніпром”, “Висоти Мітридата” та інші.
Пейзажі Потапенка виставляли на міжнародних виставках у Швейцарії, Люксембурзі, Японії, Італії.
Роботи художника зберігаються в приватних колекціях в Україні, у Франції, в Німеччині, США, Австрії, Японії, Росії.
У 1964 році Андрій Потапенко став членом Спілки художників СРСР, а у 1976 році він отримав посаду генерального секретаря правління Дніпропетровської організації Спілки художників УРСР.
У 1981 році в Києві відбулася персональна виставка талановитого майстра пейзажу, після якої він отримав звання заслуженого художника України.
Через чотири роки художник передав місту Верхньодніпровську 111 своїх полотен, вони залишилися в місцевому краєзнавчому музеї.
Незвичайне бачення
Андрій Потапенко – художник-лірик, упродовж усього свого творчого шляху він оспівував рідне місто, старовинну його частину, яка з часом змінювала вигляд. Пізніше пейзажист також показував сучасні в ті роки зміни рідних місць.
Його картини часто порівнювали з мистецьким літописом, адже вони допомагали містянам та поціновувачам мистецтва пізнавати свій край, стали своєрідним документом минулої епохи. Через сюжети, зображені Потапенком, можна не тільки побачити, а й відчути, якою була ця епоха, побачити докладніше красу сіл та міст, не тільки в Україні, а й інших країнах.
Не раз сам Андрій Потапенко говорив, що серце його належало Україні. Він невтомно переносив на полотно красу Царичанки, Чернігівщини, Закарпаття та Могильова.
Оріль й Дніпро художник зображував на полотнах у будь-яку пору року, і щоразу їхні води та береги грали найрізноманітнішими барвами, викликаючи відгук глядачів і залишаючи незгладимий слід. Пейзажі художника вражали уяву і нікого не залишали байдужим.
Андрій Потапенко продовжував працювати до останнього свого подиху, і зазначав, що для художника головне – не втрачати зв’язок із дійсністю.
Він додавав, що художник має відображати той час, у якому живе.
Остання виставка за життя Андрія Потапенка відбулася в Дніпропетровському художньому музеї у 2010 році. Показ робіт присвятили його 85-річчю.
У музеї представили понад 120 картин талановитого живописця. Ті, хто знали автора робіт особисто, завжди відзначали, що йому буквально до останніх днів вдавалося зберегти дивовижну працездатність та життєлюбство.
Андрій Потапенко прославився не тільки в Україні, а й багатьох країнах світу. У приватні колекції шанувальників його творчості пішли видатні полотна художника, як-от “Весна”, написане 1969 року, і “Половоддя”, представлене 1974 року.
Серед зимових пейзажів Потапенка можна відзначити роботу під назвою “Останній сніг” та неповторне “Поле взимку”, роботу митець показав у 1968 році.
У 1975 році світ побачила картина Потапенка під назвою “У вантажному порту”, а через рік він представив роботу під назвою “Село на Дніпрі”.
Серед ранніх відомих пейзажів майстра – роботи “Дорога на Мінськ”, “Вечір”. Особливо критикам сподобалося полотно під назвою “Осінь на Чернігівщині”, представлене 1958 року. На картині показано осінній ліс та дорога, якою рухаються кілька автомобілів. Завдяки деталям художнику вдалося передати не тільки фарби лісу, що поступово в’яне, а й відчуття, запахи, емоції.
Свої картини талановитий митець писав олією, тож вони не лише дуже точно передавали красу природи, а й начебто переносили глядача в незвичні місця, пори року, викликали приємну ностальгію та позитивні емоції.
Картини Потапенка швидко розкуповувалися, зберігалися в музеях, періодично виставлялися на міжнародних виставках і персональних, присвячених тільки його творчості.
Виходець із Дніпра через роботи передав безмежну любов до рідного краю, красу природи, швидкоплинність часу. Більшість сюжетів він присвятив Дніпру.