Василь Бородай – видатний художник та скульптор родом із Катеринослава (Дніпра), прославився завдяки одному з найвідоміших у Європі монументів – “Батьківщина-мати” в Києві. Саме він працював над скульптурами Кия, Щека і Хорива та сестри Либідь. Його руці належать пам’ятники Миколі Щорсу, Лесі Українці, а скульптура Тарасу Шевченку розмістилася в Нью-Йорку. Про життєвий і творчий шлях архітектора розповімо детальніше на dneprovskiye.info.
Дитинство та юність скульптора
Василь Бородай народився e травні 1917 року в Катеринославі (Дніпрі). Дитинство хлопчика минуло в період розрухи, що залишилася після революції. Тоді городяни переживали важкі часи – голод, бідність, а потім почалася війна. Але попри всі тяготи Бородай уже в дитинстві мріяв про творчість та хотів стати художником. Батько майбутнього скульптора товаришував із видатним на той час істориком Дмитром Яворницьким, разом вони збирали цікаві експонати для музею. Тоді враження від краси побачених картин вразили маленького хлопчика, і він твердо вирішив пов’язати подальше життя з мистецтвом.
Закінчивши школу, Василь Бородай одразу ж пішов працювати на завод у токарний цех. Йому подобалося працювати в цьому напрямку, але все ж жага до малювання не відпускала, тому у 1936 році Бородай вирішив вступити до художнього училища, і закінчив його з відзнакою.
Друга світова війна
Практично одразу після закінчення навчання видатного скульптора забрали до армії]. Спочатку він був розвідником, а потім брав участь у визволенні Польщі, Чехії та Румунії. За бойові заслуги Василь Бородай був нагороджений орденами Червоної Зірки та іншими. Роки, які він провів на війні, мали значний вплив на творчий шлях скульптора.
Після війни Василь Бородай повернувся до рідного міста і працював майстром у скульптурному цеху.
Там він зрозумів, що хотів знову вчитися, і жага до мистецтва привела Бородая до Київського державного художнього інституту на факультет скульптури. Дніпрянин навчався під керівництвом не менш відомого наставника – Миколи Лисенка, а його випускною роботою стала скульптура “Олександр Невський”, що допомогла передати не лише зовнішні риси, а й характер героя.
Саме Микола Лисенко залучив Василя Бородая до роботи над пам’ятником Щорсу, що визначило подальшу долю скульптора.
Видатні проєкти майстра скульптури
Скульптуру Щорса встановили на бульварі Тараса Шевченка у 1954 році. Примітно, що тривалий час саме цей монумент вважався візитною карткою Києва.
Надалі Василь Бородай також працював над створенням скульптури Івана Богуна, яка мала прикрасити одну з площ Вінниці. Але пам’ятник зрештою так і не встановили.
Крім того, Василь Бородай у співавторстві з Миколою Лисенком і Миколою Суходоловим працював над монументальними творами для Запоріжжя, Житомира, Києва та Москви.
У 1957 році роботи видатного скульптора з Дніпра показали на Ювілейній республіканській виставці, де вони одразу привернули до себе увагу.
Критики відзначили, що в скульптурах з’явилося те, що свідчило про індивідуальну особу митця – свіжість задуму та рішення, збагачені пластикою. Такими роботами стали “Земля моя” та “Леся Українка”, виконані з тонованого гіпсу.
Працювати над скульптурою Лесі Українки Василь Бородай почав ще студентом. Майстру знадобилося три роки, щоб двометрова постать поетеси із задумливим обличчям й книжкою в руці з’явилася перед очима глядачів.
Роботу, присвячену письменниці, часто показували на виставках, а у 1965 році статую “перелили” в бронзу і встановили в Маріїнському парку.
На початку 1960-х років Василь Бородай відвідав Єгипет, і поділився, що там його вразили монументальні споруди, які сприяли остаточному визначенню митця саме як монументаліста.
У 1963 році скульптору з Дніпра запропонували створити панно для станції метро “Політехнічний інститут”. Так у співавторстві з майстрами Бородай допоміг створити типову композицію того часу – на червоному тлі керамічної мозаїки з’явився бронзовий барельєф фігури дівчини, яка тримає на долоні штучний супутник Землі.
Після цього Василя Бородая попросили попрацювати і над інтер’єром будівлі Палацу піонерів. З його подачі в залах з’явилися мідні барельєфи, вмонтовані в стіну, а фоном слугували кам’яні простори.
Знамениті композиції
Знаковим для художника став 1967 рік. У Києві та в Яремче з’явилися два пам’ятники його роботи, а в Івано-Франківській області Бородай працював над монументом героям-ковпаківцям, пізніше в Києві майстер попрацював над пам’ятником чекістам.
Але найбільш виразно і впізнавано почерк майстра проявився в композиції “Засновники Києва”.
Сам Василь Бородай згадував, що робота над пам’ятником давалася йому довго, не вдавалося опрацювати деталі. Пошуки йшли в різних напрямках, було перероблено безліч ескізів, переглянуто чимало історичного матеріалу.
Скульптор уважно вивчав, що було зроблено на цю тему до нього, консультувався з ученими. Завдяки тому, що в нього було багато часу, він все ж таки прийшов до простої розв’язки, а в підсумку скульптура стала однією з найвідоміших у Європі.
За задумом автора три брати Кий, Щек і Хорив стоять на човні, що пливе дніпровськими хвилями, а на кормі розташувалася сестра Либідь. Вона стоїть, розкинувши руки, наче крила, тим самим символізуючи нездоланність сили, що прокладає шлях у майбутнє України.
Цей витвір художнього генія перевершити неможливо, а пам’ятник вже давно став символом столиці та самої України.
Ще однією знаковою роботою майстра стала скульптура “Батьківщина-мати”, її урочисто відкрили 9 травня 1981 року.
За словами самого скульптора, ця скульптура стала значним досягненням української науки, синтезом, який відомий і в мистецтві минулого.
Порівняти це творіння можна зі статуєю Свободи в Нью-Йорку, або Христа в Ріо-де-Женейро, великого Будди в Японії. Це була унікальна можливість та своєрідний виклик часу, тож майстер намагався зробити не гірше відомих зразків.
У 1985 році Бородай представив образ жінки-трудівниці, яка чекає з війни на сина – “А мати чекає”. Тоді ж він почав роботу над своїм ще одним масштабним проєктом – пам’ятником для республіки Таджикистан на честь героїв-таджиків, які загинули в роки Другої світової війни.
У 1990-ті роки скульптор звернувся до історичних постатей. У підсумку з’явилися роботи, присвячені Петру Сагайдачному, Петру Могилі, Івану Богуну. На жаль, усі вони залишилися в майстерні, і хоча в той період Бородай багато працював, для нього самого цього було мало. Безліч ідей майстра залишилися нереалізованими.
Період 1990-х років став ще одним етапом у творчості майстра, адже скульптор вирішив почати працювати над стилем “ню”.
Василь Бородай розповідав, що для нього як художника була одна особлива й улюблена тема, на якій перевіряється майстерність і яка дає відповідь на питання, на що ти здатен, що ти здатен зробити, і це оголене тіло. Ця тема хвилювала майстра до кінця життя, вона вічна, і її можна розвивати постійно, зазначав скульптор.
Протягом усього життя Василь Бородай вів громадську роботу, упродовж майже 20 років він очолював Національну спілку художників України, займався педагогічною діяльністю.
Довгі роки Василь Бородай очолював одну з провідних скульптурних майстерень у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де навчалося чимало талановитих художників.
Видатний скульптор і художник пішов із життя 19 квітня 2010 року. Його поховали на Байковому цвинтарі, а його онук – Василь Бородай-молодший – гордо продовжив дідову справу, створюючи скульптури не тільки з традиційних матеріалів, а й зі снігу та піску.