Чимало освітян і культурних діячів Дніпра відзначилися своїми талантами не лише в обласному центрі. Дніпрянка Валентина Зозуля обрала місцем роботи місто Марганець, де блискуче продемонструвала організаторські й творчі здібності у роботі керівника театрального колективу. Створений нею самодіяльний драматичний театр, а потім ще й театр “ВІЗ і Ко”, який відкрився при міському клубі “Дніпро”, зробили Валентину Іванівну відомою культурною діячкою не лише у місті, а й в області. Далі на dneprovskiye.info.
У мріях про сцену
Народилася Валентина у червні 1940 року у слободі Лоцманська Кам’янка біля Дніпропетровська, у XXI столітті це один із мікрорайонів міста. Сьома дитина у родині простих робітників змалку відрізнялася сильним характером і вмінням досягати бажаного. Про сцену мріяла з дитинства. Уважно слухала вистави по радіо у популярній на ті часи передачі “Театр перед мікрофоном”, а потім розігрувала сценки. Репетиції проводила на пасовищі, а оцінювали результат вже вдома рідні та сусіди. Дівчинка не просто повторювала слова ролі, а й передавала емоції, тому аплодували їй щиро. У школі брала участь в усіх заходах, вчителі одразу помітили яскравий талант і намагалися підтримувати Валю в її прагненнях.
Після закінчення школи у 1959 році Валентина вирішила вступати до Дніпропетровського театрального училища імені Глинки. Здібності та золота медаль відкрили двері навчального закладу, який вона закінчила теж із відзнакою у 1963 році. Практику Валі пощастило проходити у Києві в театральному училищі імені Франка, де вона познайомилася з багатьма видатними акторами, зокрема Наталією Ужвій, Василем Задніпровським, Оксаною Куксенко.
Потім вирішила підвищити рівень майстерності, стала студенткою Московського державного інституту театрального мистецтва імені Луначарського, цей заклад всі знали ГІТІС. Вперше вийшла на сцену у музично-драматичному театрі в Ужгороді, де у 1963 році зіграла Лесю у виставі “Трембіта”. Потім працювала в Івано-Франківського театру імені Морозова, де й познайомилася з майбутнім чоловіком. Олександр Зозуля не мав відношення до театру, працював у міліції, але одразу закохався у чарівну молоду акторку.
Робота режисеркою у Марганці
До цього міста отримав призначення чоловік, і Валентина поїхала разом із ним. Там влаштувалася до Палацу культури гірників Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, спочатку працювала художнім керівником, потім – режисером самодіяльного драматичного театру. Першою п’єсою режисерки стала вистава “Смертний вирок”, яку досить прихильно прийняли глядачі. Потім були “Острів Афродіти”, “Барабанниця”, “Сині роси”, завдяки набутому досвіду Валентині вдалося створити цікаві та неординарні постановки. Вистава “Трибунал” навіть стала лауреатом республіканського конкурсу.
Знаходила час Валентина Іванівна й на роботу з міською командою КВК “Комар”, стараннями молодої, обдарованої режисерки колектив неодноразово здобував призові місця на обласних конкурсах. Друзі та знайомі відзначали вміння Валентини Зозулі не лише захоплювати цікавими ідеями та підтримувати запал в інших, а й об’єднувати однодумців. Тому до театру завжди тягнулася молодь, разом вони поставили не одну виставу. Найбільше сподобалися глядачам “Сватання на Гончарівці”, “Веселка над домом”, “За двома зайцями”, “Де живе домовий”.
Успіхи в акторській роботі
Варто згадати, що режисерка й сама нерідко виходила на сцену, адже для професійної акторки це не менш важливо, ніж режисура. Яскраві образи Солохи з “Ночі перед Різдвом”, Комарихи з “Весілля у Малинівці”, Софії з “Останніх” одразу запам’яталися глядачам. У 1978 році самодіяльний театр, яким керувала пані Валентина, отримав звання народного. Тут отримали перший досвід такі майбутні професіонали, як заслужені артистки України Тетяна Нездолій і Анжеліка Гирич, режисерка кіностудії імені Довженка Тетяна Новохатько. В цілому театр Зозулі підготував понад 20 майбутніх служителів Мельпомени. Вагомі досягнення Валентини Іванівни були відзначені, у 1998 році вона отримала звання Заслуженого працівника культури України.
Створення театру “ВІЗ і Ко”
Чому пані Валентині спало на думку організувати ще один театр на громадських засадах, вона й сама пояснити не могла. Просто була закохана у сцену і прагнула відкрити світ театру багатьом обдарованим землякам. Особливо – молодим. Назву придумали швидко: “ВІЗ і Ко: Валентина Іванівна Зозуля і компанія”. Марганчани ще розшифровували назву як “всі відомі зірки”, бо колектив зібрав чимало молодих талантів.
Сформувати театр на громадських засадах без гідної матеріальної бази було складно, але Валентина Іванівна не звикла відступати перед труднощами. Її невгамовність і працелюбність поєдналися з ентузіазмом молодих акторів. І у них все вийшло. Марганчани із задоволенням приходили на вистави молодого театру “Різдвяна ніч”, “Принц Мамабук”, “Тарасова доля” та багато інших.
Прагнення, сподівання, успіхи
Найвищі оцінки глядачів отримала у 2015 році п’єса Валентини Зозулі “Бабські викрутаси” за мотивами оповідань Шолохова. Пані Валентина вирішила спробувати творчий тандем акторів із солістами міського вокального ансамблю “Мелодика” і отримала шалений успіх. Творчі дуети, хвацькі козацькі пісні, навіть вихід циган під живу скрипку з піснями й танцями додали виставі чимало родзинок і зробили її унікальною. Якось оцінити майстерність акторів “ВІЗ і Ко” до Марганця приїхав народний артист України, лауреат державної премії імені Лесі Українки Віктор Гирич. Він прибув інкогніто, але після завершення вистави не втримався і висловив своє захоплення трупі відомого у місті театру. Його слова, що актори не грають, а живуть на сцені, стали для них найвищою оцінкою.
Ще Валентина Зозуля організувала дитячу студію “ВІЗ і Ко”, де готують казкові вистави для маленьких мешканців. На свята та під час канікул театр запрошує малюків. Долучається колектив Валентини Іванівни й до багатьох заходів, які проводяться у місті. Головне – на її думку – дарувати людям радість, позитивні емоції та приємні відчуття. А особливо – у місяці російсько-української війни, яка принесла чимало горя і в маленьке українське містечко Марганець.