Катеринославський інженер та архітектор Леонід Маслов вважається першим українськомовним дослідником історичних пам’яток Волині. Він здобув звання визнаного фахівця з будівельного мистецтва завдяки своїй просвітницькій та науковій роботі на території нашого краю. Далі на dneprovskiye.info.
Ранні роки та архітектурне становлення Леоніда Маслова
Леонід Маслов народився 18 квітня 1909 року у Катеринославі у родині громадських активістів. Його мати була членом Союзу українських працюючих жінок у Львові, який сприяв організації культурних заходів, гуртків та заснуванню ЗВО “Самоосвіта”. Водночас його батько прославився як політичний діяч, бувши членом уряду УНР та Української студентської громади у Петербурзі. Завдяки йому після закінчення польсько-більшовицької війни у 1920 році сім’я змогла переїхати до Польщі, на Західну Волинь.
У 1929 році Леонід Маслов закінчив навчання на природничо-математичному відділі влоцлавецької гімназії. Активна діяльність Миколи Маслова як представника Волинського Українського об’єднання та сенатора Польської Республіки дозволила його синові вступити на архітектурний факультет до Варшавської політехніки. У студентські роки він проходив практику на спеціалізованих реставраційних роботах у Луцьку, де на той час жили його батьки. Дослідницька діяльність молодого архітектора полягала у розкопуванні фундаментів, давніх споруд та обмірах Луцького замку.
Своє захоплення світськими історичними пам’ятками він почав реалізовувати у написанні статей до щотижневої газети “Українська Нива”. Науково-описова робота Леоніда Маслова поширилася на Дмитрівську, Покровську, Іоанно-Богословську та інші старі церкви.
Свій професійний шлях він розпочав у 1935 році, очоливши будівництво Любомльського повітового староства. Співпрацюючи з Народним музеєм у Львові, він також продовжував досліджувати монументальну історію краю. У 1936 році його статті були опубліковані у таких періодичних виданнях як “Znicz”, “Життя і Знання” та “Церква і Нарід”.
Недовго пропрацювавши секретарем технічного відділу міського управління Луцька, фахівець погоджується на запрошення на посаду будівельного референта у Рівному у 1937 році. Водночас Леонід Маслов брав участь в архітектурних проєктах Західної Волині та за її межами. Наприклад, він став провідним учасником 84-го конкурсу Спілки архітекторів Речі Посполитої з проєктом костелу у Яновій Долині, а також на XI виставці Українського мистецького гуртка “Спокій”.
Під час розгортання Другої світової війни фахівець разом зі своєю дружиною та донькою опинився на території окупованої німцями Польщі. Працюючи архітектором у Кракові, він опублікував свою нову роботу “Дерев’яні церкви Холмщини та Підляшшя” у місцевому українському виданні. У вересні 1941 року подружжя Маслових повернулося на Рівненщину, де він обіймав посаду викладача у місцевій будівельній школі.
Участь в акції рівненських підпільників коштувала інженеру-архітектору свободи, а згодом і життя. Леонід Маслов був розстріляний німецькими окупантами 17 серпня 1943 року у в’язниці Здолбунова.
Інтерпретація та збереження архітектурної спадщини Леоніда Маслова
За своє нетривале життя Леонід Маслов зробив вагомий внесок в архітектурну та інженерну справу України. Попри низку неопублікованих матеріалів через передчасну смерть, до його провідних робіт належить “Архітектура старого Луцька”, “Дерев’яні церкви Холмщини та Підляшшя”, “Замок у Кремінці” та інші. Пам’ять катеринославського майстра була вшанована книгою про його діяльність
“Одне надійне життя…”.
